«Не помилимося, коли ствердимо, що саме Гребінці судилося відіграти почесну роль баби-повитухи великої української літератури». (Омелян Пріцак).
2 лютого 1812 року в родинному маєтку Убєжище (тепер – село Мар’янівка) на Полтавщині народився Євген Гребінка – поет, прозаїк, видавець та один із «винуватців» викупу Тараса Шевченка з кріпацтва.
Його неня із козацького роду Чайковських. Хрещеним батьком Євгена став батьків побратим Василь Маркович. Від мами Надії та столітнього діда-баштанника чув Євген, про своїх пращурів, які «жили і вмирали на конях», та і татко – гусарський штаб-ротмістр, воював із турками, з французами. У Ніжинському ліцеї вчився Євген разом із Миколою Гоголем, Нестором Кукольником, Аполлоном Мокрицьким; вони захоплювалися історією, літературою. Саме тоді Євген переклав Пушкінську «Полтаву» українською. Коли випускники розлучалися, друг Гребінки Олександр Афанасьєв-Чужбинський подарував йому пісню «Скажи мені правду, мій милий козаче».
Поет, художник мріяв про кар`єру військового, але зняв із себе офіцерські погони, щоб не йти придушувати польське повстання.
Так молодий відставник опинився в Петербурзі, де викладав літературу у військових школах. «Думал я дорогою: що я там робитиму між москалями? А вышло противное: Петербург есть колония образованных малороссиян». Веселий, дотепний і доброзичливий Гребінка став хазяїном найпрестижнішого літературного салону російської столиці. Його вечори відвідували Аляб`єв, Володимир Даль, Іван Тургенєв. Панаєв писав: «Гребинка слыл самым гостеприимным из литераторов того времени». Євген Павлович збирав коло себе українські таланти. В той час Сошенко познайомив Гребінку з Тарасом Шевченком. Саме в бібліотеці Гребінки Шевченко мав «університети» з історії України. Гребінка познайомив Шевченка зі своїм «однокашником» українським поміщиком Мартосом, якому забаглося мати свій акварельний портрет. А під час сеансів Мартос побачив рукопис поезій молодого художника й оплатив у 1840 році видання «Кобзаря» Шевченка. А з цензурним комітетом про дозвіл домовився Гребінка та власноруч подав рукопис Т. Шевченка.
У Петербурзі Гребінка видавав альманах «Ластівка», в якому були твори українською, в тому числі твори Шевченка «Причинна», «Думка», «На вічну пам’ять Котляревському» і розділ із поеми «Гайдамаки».
Гребінка – автор 46 романів, поезій, романсу «Очі чорние».
У 1843 році у Зеленій Рудці Євген Гребінка закохався у Машеньку Растенберг і попросив у Василя Растенберга руки його онуки, але отримав відкоша. Ну, не зовсім відмову, а згоду тільки через рік. Машенька ж присяглася, що вона чекатиме. Яків де Бальмен, Тарас Шевченко та Євген Гребінка поверталися до Петербурга через Київ. Зупинилися на ніч в «Зеленому готелі» на вулиці Московській. Зайшли в ресторан і при побратимах Гребінка написав свої безсмертні «Очі чорні». Він сам їх тут і заспівав, під музику вальсу Флоріана Германа, мелодію якої награвав на гітарі Яків. Тарас навіть просльозився від тієї пісні. Так у Києві народився «старовинний російський циганський романс», написаний козацьким нащадком на музику уродженця Німеччини в обробці С. Герделя.
17 січня 1843 року вірш «Черные очи» було опубліковано в «Літературній газеті».
30 червня 1844 Євген і Маша повінчалися. Цю пару добирали на небесах! Згодом Гребінка запросив Плетньова стати хрещеним батьком донечки Надії.
17 травня 1847 Євген Гребінка особисто відкрив у маєтку дружини приходське училище для селянських дітей (на відкриття він витратив гонорари від публікацій).
У 1841 він заразився туберкульозом і в сирому петербурзькому кліматі постійно хворів. У кінці листопада трапилася неприємність з викладачем кадетського корпусу Кореневим. Гребінка помчав до начальства виручати знайомого. На жаль, начальство було непохитним. Ображений і замерзлий при переїзді у відкритій колясці через Неву, Євгеній Павлович звалився в пропасниці і вже не встав. З (15) грудня 36-річний поет помер. Він просив поховати себе на Україні, як писав колись у пісні «Козак на чужині».
.
Залишити відповідь