7 липня 1907 р. в Мелітополі народився Павло Судоплатов, терорист, який працював на злочинний режим.
Російсько-українсько-молдовська родина мала гарні стабільні достатки, але державний переворот все змінив. 12-річний Павло з ґрунтовною домашньою освітою бачив загибель батьків, сам ледве втік. Опинився серед безпритульних Одеси. Під час однієї з облав його захопили червоні. Хлопчик виявився цінною кадрою: умів читати-писати. Його взяли помічником телеграфіста в роту зв’язку 41-ої дивізії 14-ї армії. Учився в Києві на курсах підготовки політпрацівників. Із травня 1921 р. 14-літній боєць став особістом ВЧК – шифрувальником особливого відділу 44-ої дивізії. Служив у Житомирсько-Волинському губернському відділі ГПУ. З 1927 р. — працівник секретного відділу «української ҐПУ» в Харкові. Тоді познайомився з білоруською єврейкою Еммою Кагановою — працівницею ҐПУ, секретаркою Менделя Хатаєвича — одного зі співвиконавців Голодомору 1932-33. Наступного року вони одружилися.У 1933 р. Судоплатова перевели до Москви, де він відповідав за оперативне спостереження та боротьбу з українською націоналістичною еміграцією в Іноземному відділі ОГПУ.
Скоро голлівудський красень Павло Валюх (за легендою племінник січового стрільця) потрапив нелегалом за кордон: у Фінляндію, потім у Німеччину. Упродовж двох років Судоплатов втирався у довіру до оунівців. Нарешті полковник Коновалець визнав друга Павлуся і ставився до нього як до молодшого брата. Вони разом були на могилі Петлюри і Коновалець розчулився, коли Валюх узяв землю, щоб відвезти в Полтаву. Разом слухали опери у Відні, Берліні; заходили до віденських лазень, кав’ярень, правда, полковник насолоджувався кавою, а Валюх пив чай, бо не вживав кави. На прийомі у Сталіна у Кремлі Судоплатов розповів усі подробиці про характер і уподобання Коновальця і отримав наказ «пригостити цукерками».
У травні 1938 р. Судоплатов радистом вантажного судна «Шилка» прибув у Роттердам. І от 23 травня 1938 р. Роттердам, сонечко після дощу, квіти. Вони зустрілися у ресторані «Атланта». Коновалець ніколи на конспіративні зустрічі не ходив один: його супроводжував інженер Ярослав Барановський, але того дня пан інженер запізнився на дві години. Коновалець сидів за келихом шеррі, Валюх сказав, що має йти на корабель, тому наступну зустріч призначили на п’яту годину. Павлусь залишив на столі коробку цукерок із видами Києва, попрощався і поспішив зайти до крамниці одягу. Купив плащ, капелюх і невпізнанним вийшов. Так було виконано наказ Сталіна. За це відрядження Судоплатов отримав перший орден.
Після ліквідації Коновальця Судоплатов через Францію втік у Іспанію, де був у складі інтернаціонального партизанського загону НКВС, як польський доброволець. Згодом виїхав до Латвії радником Молотова», де встановив контакт із міністерством закордонних справ латвійського уряду. Брав участь в операціях із приєднання до СРСР Західної України.
Пізніше Судоплатов керував замахом на Троцького, за вказівкою Хрущова-Кагановича був організатором убивства Олександра Шумського (1946), єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії Теодора Ромжі. У кінці 1949 р. Судоплатов півроку прожив у Львові. Йому вдалося розшукати Романа Шухевича, влаштувати засідку, в якій Шухевича було вбито.
Знову Москва, вісім місяців навчання і з 1941 р. — заступник начальника зовнішньої розвідки НКВС. На початку радянсько-німецької війни очолив 4-е Розвідувально-диверсійне управління НКВС СРСР. З 1944 р. — начальник групи (пізніше — відділу) «С», яка провадила агентурне добування й узагальнення матеріалів із атомної проблематики.
21 серпня 1953 р. у власному кабінеті Судоплатова було арештовано як співробітника Лаврентія Берії. У внутрішній тюрмі розвідник був маркований, як зек номер вісім. Він зрозумів – це черга на розстріл – і «почав косити»: два місяці зменшував порції їжі, довів себе до ступору, далі – шпиталь. За цей час перші шість осіб зі списку були знищені. Судоплатов був звинувачений в організації вбивств і створенні лабораторії сильнодіючої отрути — для ліквідації противників Берії і засуджений до розстрілу, який Хрущов замінив на 15 років. Упродовж 1953—1968 рр. побував в ув’язненні у Бутирці, Хрестах, Володимирівському централі. Переніс три інфаркти, осліп на одне око, вийшов інвалідом.
Павло Судоплатов помер на 90-му році 24 вересня 1996 р., у м. Москва.
У 1998 р. Президент Російської Федерації підписав Указ про відновлення генерал-лейтенанта Судоплатова посмертно в правах на державні нагороди в зв’язку з його реабілітацією.
Син Анатолій, 1943 р. доктор наук, професор.
