Івась із друзями любить розмальовки. За звичай він ретельно добирає кольори, але сьогодні узявся фарбувати білочку білим. Його не зрозуміли.
– Ну, і де ж ти бачив білу білку? – допитувалися діти. – Придивись, вона ж руда.
Івась уперто стояв на своєму:
– Білка повинна бути білою. Чому ж тоді її так назвали? Руда білка – неправильна.
Суперечку дітей розв’язала вихователька. Вона пояснила, що Івась має рацію. Колись давним-давно наші пращури іменували білу тваринку білкою, її самця називали словом “білик”; а руду родичку – вивіркою, бо вона спритно виверталася. І сьогодні польською «білка» – то вев’юрка (wewiórka ) з наголосом на передостанньому складі, бо в польській наголос постійний.
Інколи зустрічаються на планеті білі білки-летяги, у росіян – «векша».
На жаль, доволі швидко люди знищили білок, бо красиве біле хутро подобалося людям і правило за гроші. Із чотирьох десятків шкурок білки пращури шили “сорớк” – теплий довгий одяг.
Щось слово схоже на сорочку… – докинув Павлусь.
Правильно, від слова сорок утворилося слово “сорочка”, а також числівник сорок замість чотиридцять.
Як бачите, Івась дійсно розмалював білку, а його друзі – вивірку.
