Бальмонт

– Нет, Вы слышали выступал министэр укрАинскай культуры? Какой такой культуры, када у Ваших писателей имена: Скаварада, Качирга, Кулиш, Телига? Толи дела у нас: Лермонтов, Бальмонт, – розмірковувала Софочка.
Хомівні від цього аж заціпило…
– А й справді, у Шотландії і сьогодні шанується творчість барда-пророка Томаса Лермонта, пращура Михайла Юрійовича.
І сьогодні ми згадуємо Михайла Юрійовича Лермонтова:
Прощай, немытая Россия,
Страна рабов, страна господ,
И вы, мундиры голубые,
И ты, им преданный народ.
Быть может, за стеной Кавказа
Сокроюсь от твоих пашей,
От их всевидящего глаза,
От их всеслышащих ушей.
написано в 1841 р.
А стосовно поета, номінанта премії Нобеля, який вважав своїм учителем Лермонтова, скажу: документи свідчать, що прадід поета, Іван Андрійович Баламут був херсонським поміщиком. Згодом прізвище Баламут «ушляхетнили» – Бальмонт. Слово ж «баламут» прийшло до нас із грецької, воно означало: бунтар, заколотник, звабник, напасник, обвинувач, провокатор, спокусник (Словник-довідник біблійних осіб, племен і народів / К. Костів. – К. : Україна, 1995. – 425 с.) Судячи з кількості амурних походеньок, Костянтин Бальмонт – стовідсотковий Звабник-Баламут.
Але і у нього вистачало сміливості думати та критикувати терор у Росії, царя Миколу ІІ:
Було в Туреччині, де совість в дефіциті,
Де правлять мордобій, нагай і ятаган,
Два-три нулі, негідники неситі
Та ще малий дурний султан.
За цей віршик поет отримав три роки заслання, але не покаявся: у 1906 р. Бальмонт написав поезію «Наш царь» про того ж Миколу ІІ.
Наш царь — Мукден, наш царь — Цусима,
Наш царь — кровавое пятно,
Зловонье пороха и дыма,
В котором разуму — темно…
Наш царь — убожество слепое,
Тюрьма и кнут, под суд, расстрел,
Царь-висельник, тем низкий вдвое,
Что обещал, но дать не смел.
Он трус, он чувствует с запинкой,
Но будет, час расплаты ждёт.
Кто начал царствовать — Ходынкой,
Тот кончит — встав на эшафот.
– Ой, якби ж ці слова про путлєра та Богові у вуха! – не стрималася Хомівна.
– Выходит, у русских поэтов нерусские фамилии?-озадачила себе Софочка.
Головне зображення: худ. Макс Волошин. Портрет К. Бальмонта