Важко знайти українця, якому не відома бойова емблема ОУН «Тризуб з мечем, піднятим до гори, готовим до бою». А чи знаєте, що автор емблеми ОУН – Роберт Лісовський? 
Він же автор логотипу авіакомпанії Lufthansa. 
29 грудня 1893 р. у родині дворянина Антона Лісовського та Юлії фон Андер народився син Роберт. Батько працював завідувачем механічними майстернями. Мати німкеня-протестантка займалася господарством. Охрещений євангельсько-лютеранським пастором. Хлопчина одержав ґрунтовну домашню освіту, потім продовжив навчання у німецькій школі Кам’янського. Роббі був так захоплений малюванням, що батько відвіз 13-річного нащадка до Миргородської художньо-промислової школи ім. М. Гоголя, віддав у навчання до свого приятеля бердянця Опанаса Сластіона. У художній школі (1906-1908) Сластіон розкрив землякові таємниці українських орнаментів, а латвійський художник Рудольф Пельше познайомив хлопчину з технікою акварелі. Продовжив навчання у рисувальній школі («головний клас») Миколи Мурашка в Києві (1908-1910) та Українській державній академії мистецтв (1917-1920) в Г. Нарбута (монументальне мистецтво) та М. Бойчука (графіка). Малював у національному неостилі. З 1913 експонувався на художніх виставках.
Коли не стало мами, батько Роберта переїхав до Кам’янки, проживав Антон Лісовський біля своєї майстерні, в одному з 2-х будинків без номерів біля нижньої водокачки.
1917 року Лісовський одним із перших став студентом Української Академії Мистецтв. Спочатку рік учився у Михайла Бойчука, а потім – у ректора академії Георгія Нарбута. Нарбут із родиною жив у дерев`яному двоповерховому будинку Георгіївського провулку поблизу Святої Софії. Скоро академія зайняла перший поверх цього приміщення, а в помешканні ректора розташувався графічний клас. Лісовський кожного дня бував у Нарбутів, разом вони відвідували спектаклі Леся Курбаса, літературні тусівки. Роберт став улюбленим учнем академіка, а Нарбут – ідеалом для запорожця.
Оформляв художник книжки для київських видавництв, серед його ранніх робіт з книжкової графіки — обкладинка до збірки поезій М. Мочарського «Над полем прокляття ридає любов» (Київ, 1918), проєкт обкладинки до збірки П.Тичини «Сонячні кларнети» (1920). 
Викладав рисунок в Українській учительській (дівочій) семінарії. 
Лісовський співпрацював із «Молодим театром» Леся Курбаса, у 1919 р. створив декорації до вистави «Ромео і Джульєтта» (В. Шекспір). Лісовський – співзасновник футуристичної групи «Музагет».
Мав гарний баритон, навчався співу у Київському музично-драматичному інституті у проф. Муравйової, співав у хорі академічної громади.
Багато часу Роберт віддавав догляду хворого на тиф Нарбута. Переживав, що дружина вчителя мусила за безцінь продавати унікальну колекцію скла, аби мати кошти на лікування чоловіка. Радів Роберт одужанню маестро, вони планували майбутню роботу, Нарбут, навіть сидячи у ліжку, малював… Але тиф повернувся і у присутності Лісовського Нарбут сказав останні слова: «Дивно, дивлюся, а перед очима темно».
Важко переживав Роберт Антонович смерть учителя, не знаходив однодумців. Один час пристав до гурту футуристів, у який його ввів Михайло Семенко. У 1920 Лісовський втік з-під більшовицького арешту. Планував виїхати до Німеччини, бо там була школа Альбрехта Дюрера, якого так любив Нарбут. Майже рік він добирався до Берліна. Спочатку важка хвороба заставила Роберта вийти з поїзда у Бресті, потім була Варшава, далі галицький П`ємонт. У Львові став скарбником Гуртка діячів українського мистецтва, експонувався на виставках. Викладав рисунок в Українській учительській (дівочій) семінарії. Лісовський розробив обкладинки до видань: О. Блока «Дванадцять» (Львів, 1923), В.Бобинського «Ніч кохання» (Львів, 1923), В.Січинського «Крехівська архітектура» (Львів, 1923), О.Доценка «Літопис української революції» (1923—24), Г.Чупринки «Твори» (Прага, 1926), серійної обкладинки «Театральної бібліотеки», до журналів і календарів.
У Львові Лісовський зустрів своє кохання – сестру відомого композитора Лева Туркевича Стефанію. Лісовський одружився, у молодих знайшлася дочка Зоя (1927); дочекався, поки кохана закінчила інститут ім. Лисенка у Львові. Разом переїхали до Берліна. Закінчив Берлінську Державну вищу мистецьку школу (1927-1929), удосконалював майстерність у Академії Мистецтв Берліна, Лейпцига. У 1929 році брав участь у виставці української книжкової графіки, що відбулася в Харкові в Музеї українського мистецтва.
У 1927 р. на основі логотипу німецького графіка Отто Фірле створив оновлений логотип німецької авіакомпанії «Люфтганза» (Lufthansa).
У 1929-1945 – професор графіки Української студії пластичних мистецтв у Празі, серед учнів Оксана Лятуринська (поетка княжої емалі), Галина Мазепа-Коваль, Юрій Вовк (родич кавалера ордену Почесного легіону Хведора Вовка). Виставку їхніх робіт запорожець організував у Неаполі. Організатор мистецьких українських виставок у Берліні (1933) та Римі (1938).
Член Українського товариства прихильників книги, командант Союзу українських пластунів емігрантів у Чехо-Словаччині (1934-1939). У Чехії зблизився з діячами УВО та ОУН, був членом образотворчого сектору культурної референтури ОУН (очолював референтуру Олег Ольжич). Роберт Лісовський створив емблему Організації Українських Націоналістів (меч, готовий до бою;1929 р.), саме вона зареєстрована Мінюстом України, як емблема ОУН. Особисто контактував з Євгеном Коновальцем. Лісовський створив монументальний портрет голови ОУН, виконав маестро надгробок на могилі родички Євгена Коновальця – Ольги Басараб, замученої поляками.
Дружина Лісовського в цей час удосконалювала фах у Празі у Новака, потім у Львівському, Віденському та Празькому університетах. 1934 р у Празі вона захистила ступінь доктора музикознавства. Від 1939 р пані Стефанія викладала у консерваторії Львова, була солісткою-піаністкою на радіо. Вона поставила оперу “Мавка”, написала 4 симфонії, 5 сюїт. Її молодша сестра Ірина Іванівна Туркевич-Мартинець (1900 – 1973) була солісткою Львівської опери.
Лісовський створив серію відзнак для Карпатської Січі, опрацював проекти військових кокард, одностроїв для вояків Карпатської Січі, нагород, печаток, шрифтів. Лісовський – розробник бофонів (скорочено від «бойовий фонд») – символічних грошових знаків УПА та ОУН.
Прийшла Друга Світова Війна і рідні розпорошилися світами. Сестра дружини після війни переїхала до Канади у Вінніпег. Сестра Роберта Лісовського подалася у Бразилію, де її дочка Віра Вовк (племінниця художника) стала відомою письменницею.
Після війни Лісовські мешкали у Римі (Італія), з 1948 завдяки покровительству єпископа Івана Бучка оселилися у Лондоні, де 12 років очолював Союз українців Великої Британії. Як політ. діяч 1 лютого 1967 (у зв’язку з візитом до Великої Британії голови РМ СРСР О.Косигіна) разом із В.Кочанівським і В.Бабицьким вислав прем’єр-міністрові Великої Британії Г.Вільсону меморандум, в якому писав про незалежність України.
Пані Стефанія викладала у Кембриджі, Зоя студіювала малярство. Із 1952 р дочка Роберта Антоновича виставляла свої твори в Англії, Італії, Німеччині, Швейцарії.
Від 1976 Лісовські переїхали до Женеви, мешкали разом із родиною доньки. Наш земляк працював над оформленням книг, журналів, плакатів, виготовляв на замовлення фірмові знаки, екслібриси.
У 70 років Лісовський став дідусем Лади-Аріани Нижанківської-Кукс. Усі думали, що дівчинка проявить себе в музиці, адже батько її – Олег Нижанківський – знаменитий співак (баритон) виступав у оперних театрах Швейцарії, на радіо й телебаченні. Дідусь Лади – Нестор і прадідусь Остап – видатні композитори; по лінії маминої бабусі були самі композитори й співаки. А перемогла дідусева любов і спадковість.
Не дожив Роберт Лісовський одного дня до 91 роковин, 28 грудня 1982 р. він спочив у Женеві.
Зоя Лісовська (1927 р.н.) – визнана у світі художниця, подруга та ілюстратор літературних творів Віри Вовк. Виставляла свої картини у Мюнхені, Нью-Йорку, Женеві, Лозанні, Римі та Ріо-де-Жанейро. Одна з улюблених її тем – мати з дитиною. Лада Нижанківська-Кукс (1962 р.н.) завершила навчання у Женевському університеті та Женевській Академії Мистецтв і продовжує дідівську традицію: ілюструє книги для дітей України.
