25 лютого 1738 р. у бою при Гайман-Долині (тепер с. Балки Запорізької обл.) загинув полковник Григорій Граб’янка – перший український історик козаччини. «Літопис Григорія Граб’янки» описує історію з часів виникнення козацтва і до 1709 року. У тексті літопису подається багато державних документів, гетьманських універсалів, актів, грамот.
Відомості про автора з’являються на початку 1680-х рр., коли він вчився в Києво-Могилянській колегії, опановував польську, латинську та німецьку мови.
Упродовж 42 років (з 1686 р.) Григорій Граб’янка перебував на козацькій службі: рядовим козаком Гадяцького полку (1686‒1701 рр.), полковником (1702‒1717 рр.), полковим суддею (1717‒1723 рр.). У складі козацьких військ Григорій Граб’янка брав участь у походах: Кримських, Азовських, Кизи-Керменському і Німанському, у Північній війні, у російсько-турецькій війні.
На посаді полкового судді Григорій Граб’янка мав можливість збагатитися, як накралися три його «папірєднікі» Чорниш, Михайло та Гаврило Милорадовичі, але руки Григорія Граб’янки не грабували. Мало того, Граб’янка не боявся виступати проти великого здирника, хабарника гадяцького полковника Михайла Милорадовича, особисто знайомого з Петром І.
Полковий суддя Григорій Граб’янка не побоявся першим поставити свій підпис під Коломацькі чолобитні (про скасування Малоросійської колегії та вибори гетьмана). За що у 1723 р. всіх членів делегації, які на той час перебували в Санкт-Петербурзі, імператор Петро І наказав арештувати. Граб’янку разом із Полуботком ув’язнили в Петропавлівській фортеці. Лише після смерті Петра І його звільнили (на поч. 1728 р.) і Григорій Граб’янка повернувся додому.
Більше двадцяти років був одружений з Євдокією Забілою, дочкою полковника Івана Петровича, онукою двох генеральних обозних – Петра Забіли, по батьківській лінії, та Василя Борковського, по материнській. Вона померла в 1735 р. під час перебування чоловіка у військовому поході, дітей подружжя не мало.
