– І як тобі це наравиться? Кого я викохала? Чую, а мій Івасик цвірінчить а ля-депутат: одИнадцять, чотИрнадцять. Чому вони по-людськи сказати не годні?
– Хомівно, сонечко, все ясно, як божий день! Ті, в чиїх руках влада та багатства України, ніколи українцями не були. Розмовляють і думають вони російською, тому мовна партитура у них чужа нам. Про це свідчать наголоси числівників від 11 до 19.
– От згадай, як ти вперше в житті рахувала.
– На пальцях?
– Правильно, закладала пальчики на руках. А коли всі десять було закладено, що ти робила?
– На ногах чи що?
– Та ні, ми запам’ятовували, що вже маємо десяток і говорили:
«Один на десяти,
два на десяти….і так до 19».
Точно так наші пращури рахували і писали три слова, наголошуючи прийменник НА. З часом наша звичка економити час трансформувала три слова в одне. До речі, у російській і сьогодні «одиннадцать» пишуть із –НН-. З того часу усі числівники від одинадцяти до дев’ятнадцяти мають наголошений на. Зрозуміла?
– На наголошене і все?
– Так.
– Оце і все! А у польській?
– У польській мові – сталий наголос, тому легко вирахувати людину із Західної України за полонізмами та наголосом на передостанньому складі: дАла, взЯла, принЕсла, привЕзла. Ясно?
– Угу…
