16 січня 1789 р. почалося повстання у с. Турбаях. Турбаївці-козаки не хотіли бути кріпаками, активно домагались підтвердження свого козацького стану, звертаючись у місцеві й центральні адміністративні установи. Проти покріпачення турбаївці подали позов у сенат. У червні 1788 року сенат прийняв рішення про визнання козацьких прав і привілеїв лише за 76 турбаївськими родинами (у селі проживало близько 2 тисяч чоловік), які ще у 1738 році були переведені у козаки миргородським полковником Василем Капністом.
Ухвала сенату, оголошена турбаївцям 16 січня 1789 року, викликала невдоволення в селян, чиї козацькі права не були визнані. Селяни вирішили добитись волі власними силами, негайно відмовилися працювати на панщині, перестали коритися Базилевським і створили самоврядування за козацьким зразком на чолі з Назаром Оліфером (отаман), Григорієм Яструбенком (суддя) та Трохимом Довженком (писар). Найважливіші питання вирішувались на загальному сході жителів села.
Запровадили самоврядування — «Громадську збірню». Протягом чотирьох років вони самостійно вирішували всі громадські справи. За прикладом турбаївців виступили селяни навколишніх сіл: Очеретувате, Кринок, Остап’я.
У червні 1793 року у село було введено батальйон піхоти Бузького єгерського полку і 200 козаків, на озброєнні яких було навіть дві гармати. Урядові війська провели масові арешти селян.
Суд над повстанцями тривав з 11(22 липня) 1793 року до 31 січня (11 лютого) 1794 року. Найактивніших учасників побили канчуками, вирвали ніздрі, зробили на щоках і лобі тавро «вор» і відправили на довічні каторжні роботи в Тобольськ, інших — покарали канчуками. 15 селян після знущань померли. Частину турбаївців виселено у степи Херсонської і Таврійської губерній.
Влада змінила навіть назву села Турбаї, перейменувавши його у Скорбне (до колишньої назви повернулись лише у 1919 році).
Відомий дослідник повстання запорожець Кость Гуслистий.
