Ранок 23 жовтня 1956 р. на головній площі в столиці Угорщини розпочалося антикомуністичне повстання.
З вікна радянського консульства Володимир Крючков, тоді дрібний клерк дипломатичного відомства, а пізніше, вже як голова КДБ СРСР, – один з керівників ДКНС у 1991 році, бачив таку картинку. «За годину-півтори місто змінилося до невпізнання. На вулицях з’явилося багато п’яної молоді. Почалися погроми магазинів, подіяв закон натовпу…», – гидливо розповідає він через 50 років після подій. У молодих людях, які йшли під червоними прапорами він розгледів грізне обличчя «фашизму».
Чого ж такого ці «фашисти» вимагали? Вони, – оце жах! – хотіли:
– вільних виборів, уряд на чолі з Імре Надем,
– щоб радянські війська забиралися з Угорщини,
– відновлення старого угорського національного герба,
– старого угорського національного свята замість Дня звільнення від фашизму,
– скасування уроків російської мови. 
Саме ці вимоги маніфестанти просили оголосити в ефірі національного радіо о 9-ій годині ранку, але біля входу в радіокомітет їх зустрів спецназ угорської держбезпеки – AVН з вогнем на ураження.
Вранці 23 жовтня 1956 року на холодну бруківку площі пролилася кров перших героїв, загиблих за свободу Угорщини.
Міф про мирне реформування країни розвіявся туманним осіннім вечором. Маніфестація перетворилася на повстання.
Символом революції став національний прапор із вирізаним соціалістичним гербом. До ранку в лавах повстанців з’явилася зброя.
