15 вересня 1068 р. у Києві спалахнуло повстання, в ході якого кияни скинули Ізяслава Ярославича; випустили Всеслава Брячиславовича Чародія з порубу (з неволі, у якій той перебував майже рік) і возвели на великокняжий престол.
Всеслав Брячиславич Віщий (Чародій; бл. 1029—14.04.1101) — кривич, князь полоцький (1044 ─1101, з перервами). м. Полоцьк нині у Білорусії (не плутати з половцями!). Великий князь київський (1068 ─1069), єдиний із полоцької династії, хто перебував на київському престолі. Правнук великого князя київського Володимира Святославича (Великого) і полоцької князівни Рогніди-Горислави Рогволодівни.
У «Повісті временних літ» є легенда про те, що у Брячислава Ізяславича довго не було дітей. Після того, як дружина князя звернулася до волхвів, народився Всеслав-волхв – Чародій, Віщий. Після смерті свого батька (1044 р.) сів Всеслав на княжий престол у Полоцьку.
У Києві через постійні міжусобиці, він протримався на престолі лише сім місяців. Після тривалих перипетій Всеслав відновив своє княжіння у Полоцьку, де правив упродовж наступних тридцяти років.
Мав шестеро синів — Давида, Гліба, Рогволода-Бориса, Романа, Святослава, Ростислава, тому по смерті Всеслава Віщого (Чародія) полоцьке князівство розділилося на шість уділів. Нащадки Всеслава володіли Полоцьким князівством до середини XIII ст., періоду входження до складу Великого князівства Литовського.
