8 липня 1909 року російська імперія готувалася пишно відсвяткувати 200-ту річницю Полтавської битви. Все як завжди: виділили великі кошти, позолотили ручки…
Готувалися й українці відзначити 270-ий рік народження Мазепи, 200-ліття з дня смерті гетьмана й утворення політичної діаспори мазепинців. Як саме? Мова під забороною… Вирішили створити портрет Івана Степановича, адже все можливе російська влада знищила. Навіть у Києво-Печерській лаврі, донатором якої був Мазепа; в Успенському соборі, де була похована мати гетьмана, Марина Мазепа; за вказівкою церковного керівництва, стіна, де був зображений портрет, була заштукатурена. Залишилися копії, фото і напис «Іван Степанович Мазепа. Гетьман».
• Портрет Івана Мазепи в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври. Худ. Невідомий. Фото Миколи Мазепи.
Микола Аркас і його друзі звернулися до художника Осипа Курилася, який у цей час працював над ілюстраціями до другого видання «Історії України-Руси» М. Аркаса. Живописець прискіпливо вивчив нечисленні портрети гетьмана у домашніх музейчиках; зібрав зображення матері Мазепи, яка передала свої риси синові, і створив образ. Це був не просто портрет, це була відповідь поневолювачам України.
Одним із перших зображення оцінив Богдан Лепкий: «Безперечно, дуже гарною пам’яткою мазепинського ювілею, який у нас отсе починають святкувати, буде портрет гетьмана Мазепи, що якраз вийшов з друку і продається в книгарні товариства ім. Шевченка […]. Є це образ доволі великий, а викінчений так, як досі жодна наша репродукція[…]. Гетьман представлений в синім, багато гаптованім жупані та кіреї, підбитий соболями. На голові соболева шапка з червоним верхом. При боці шабля з багато прикрашеною рукояттю. Борода зголена, над губами малий темний вус. Чоло високе, пооране гадками, ніс прямий, злегка скаблучений, око бистре, пронизливе, що тягне до себе якоюсь непереможною силою…» (лист до Олександра Барвінського від 28 травня 1909 р.).
Осип Курилас подарував твір Богдану Лепкому, однак у вирі Другої світової портрет Мазепи опинився у приватній збірці доктора Романа Смика в США. Копію з оригіналу власник подарував Київському Музею гетьманства на початку 1990-х років, де нині перебуває в його експозиції.
