16 червня 1934 р. у Харкові відбулося відкриття І з’їзду письменників Радянської України. Підставою для створення Спілка письменників України та СРСР була постанова ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 «Про перебудову літературно-художніх організацій». За цією постановою, ліквідовано всі літературні організації, які на тоді ще існували (в Україні — ВУСПП, «Плуг», «Молодняк», «Західна Україна»), і був створений підготовний комітет для організації єдиної Спілки письменників СРСР і відповідні республіканські комітети. Спілки письменників союзних республік входили як підрядні до СП СРСР.
З’їзд перервав свою роботу у зв’язку з переміщенням столиці до Києва. З’їзд продовжив роботу в Києві до 12 серпня. На I Всеукраїнському з’їзді радянських письменників було проголошено, що Спілка радянських письменників України — складова частина Спілки письменників СРСР, створеної того ж року.
Статут СП СРСР зобов’язував радянських письменників до активної участі в соціалістичному будівництві і підпорядкування політиці комуністичної партії. Статут визначав і єдино дозволений для радянської літератури творчий метод — соціалістичний реалізм, в основу якого покладено засади «партійності та народності».
Проголошення створення Спілки письменників України – офіційне закріпачення творців слова. Якщо виходити з того, що письменник – це совість, яка завжди болить і мучить, то Україна позбулася совісті.
У 1991-му Микола Холодний побував у Львові і провідав могилу Грицька Чубая, який на ту пору лежав ще на Сихові, хоча жив біля Личаківського цвинтаря. Чубая якраз посмертно прийняли до Спілки письменників, а Микола присвятив йому вірша:
РОЗДУМИ НА ЦВИНТАРІ
Прийняли до Спілки у столиці,
коли виріс на могилі клен.
Бо дідам нема уже різниці,
чи живий, чи мертвий їхній член.
У морській воді принишкли мідії,
над водою квилить пізній птах.
Мертвий Гриць сидітиме в президії
на літературних вечорах.
Напис: «Для почетных погребений», –
зліва від алеї зарябів.
Тільки привілеї край алеї
не Грицько в начальства заробив.
Багатьох їх знаю я у пику.
І почоту знаю того суть.
Над співцем похованим опіку,
навіть скорчившись, вони несуть.
І коли заграють інструменти –
їм здається й зараз, мов колись,
що Грицько повз їхні монументи
погляда з надією на ліс.
Попрямує лісом він у луки.
Наляка на дереві дрозда.
І поета візьмуть попід руки,
бо, дивись, дістане й до гнізда.
Заспіває у Сибірі пилка,
і замовкне ще одне перо.
Нас з тобою поховає Спілка
краще поховального бюро.
Сихів, 23. 04. 91 р.
