– А як ти гадаєш, чи може бути перемир’я без капітуляції, ганьби? – мудрують Хомівна.
– Чому може? Був такий факт. Під час війни Швеції з Польщею було оголошено перемир’я на два тижні. Все для того, щоб знаменитий співак Феррі (кастрат, до речі) зміг добратися та заспівати для Христини І, королеви Шведської імперії (1644-1654 р.) з династії Ваза. Вона була великою шанувальницею культури, найзапеклішою колекціонеркою творів мистецтва майстрів Західної Європи.
– Слишала я, что каралєва била поліглотам, калікціанєрам книг і творів мистецтва, – втрутилася Софочка.
– А таки була, досконало знала сім мов. Зрештою, їй було від кого успадкувати таланти. Її батько король Швеції Густав II Адольф, інтелектуал у 1632 р. на території Лівонії заснував Дерптський університет, що був другим університетом Шведського королівства після Університету Уппсала (лат. Universitas Gustaviana).
– Ось не макітри моєї коновки, – репетують Хомівна. – Про який університет ідеться: Тартуський, Юріївський чи Дерптський?
– Сонечко, згадай історію: поселення Тарту (ест. Tarvas — «тур, первісний бик») відоме з середини I тисячоліття н. е. Коли Ярослав Мудрий зі своєю дружиною приєднав частину земель естів до Русі, князь заснував на цих землях місто Юр’їв і назвав його своїм хресним ім’ям Юрій (1030-1224). Історія вносила свої корективи: місто Тарту потрапило під оруду Новгородської республіки, Лівонського ордену, Речі Посполитої, Шведського королівства, Російської імперії, СРСР, Естонії. Як ви розумієте, змінювалися назви міста: Дерпт (1224-1893). У 1632 р. почав діяти Дерптський університет, з 1893 р. – Юріївський. Після здобуття Естонією незалежності в 1918 р. місто повернуло історичну назву, а виш – Тартуський університет.
– Згадала! – вигукнула осяяна Хомівна, – у Тарту народилася Софія Бодуен де Куртене, нащадок Анни Ярославни, короля Балдуїна, художниця-бойчукістка, закохана в Михайла Бойчука.
– Клас! Розумничка! Тут говорити-не-переговорити, адже у Тартуському університеті, хоч там викладання велося німецькою, здобуло освіту немало українців і навіть були викладачами.
– Яке культурне перемир’я? Де культура, а де московіти? – зітхнули Хомівна.
