-Чому ж Київський Свято-Михайлівський Золотоверхий собор так муляв очі червоній владі, що вони ухвалили рішення про його знесення? – не вгавають Хомівна.
-А ти собі подумай! Це ж прямий доказ, що не було ніякої Росії-Русі. Літопис сповіщає, що 11 липня 1108 року онуком Ярослава Мудрого — київським князем Святополком Ізяславовичем була закладена золотоверха церква святого Михаїла, бо християнським ім’ям князя Святополка було ім’я Михаїл. На гроші князя храм побудували і 17 жовтня 1113 р. освятили. По смерті князя Святополка його привезли до Києва і поховали у соборі. А який храм ми називаємо собором?
-Той, де є кафедра єпископа, митрополита, – не здаються сусідка.
-Правильно. Михайлівський Золотоверхий мав кафедру першого митрополита Русі – Михайла, був головним собором держави, нагадував про самостійність нашої церкви.
-Ясно, тому мав бути знищеним.
-Так. У часи п’ятирічки безбожжя було ухвалено рішення знести собор, дзвіницю та монастир і створити на цьому місці урядовий центр. Упокорені голодомором і репресіями, вчені підписали акт про знесення визначної пам’ятки княжих часів. Єдиний із українських учених, хто відмовився підписати акт на знесення Михайлівського Золотоверхого монастиря — Микола Макаренко, якого невдовзі було репресовано й знищено. На захист собору офіційно виступив мистецтвознавець Федір Ернст, за що потрапив на Біломорканал, згодом знищений. Враховуючи несміливі прохання українських учених, більшовики погодилися на зняття зі стін будівлі древніх мозаїк і фресок. Із 26 червня 1934 року почала працювати спецкомісія: знімати коштовні мозаїки початку ХІІ ст. До робіт приступила бригада (з трьох осіб!) мозаїчного відділення колишньої Петербурзької Академії мистецтв, очолена В.А. Фроловим. Крім того була залучена група українських художників-реставраторів. Роботу виконували поспіхом, тому багато мозаїк загинуло: осипалися природні камінці, кераміка, скляні фрагменти, різнокольорова смальта, смальта із золотою фольгою. У мішки зсипали 100 кг решток мозаїк Михайлівського собору, що лягли мертвим вантажем у коморах. Майже всі збережені твори перевезли до музеїв Москви, СПб, Новгорода. Мозаїка з зображенням святого воїна Дмитра Солунського була забрана на виставку в Москву і не повернута в Київ. Нині оригінал мозаїки зберігається в Державній Третьяковській галереї. Верхня частина фрескової постаті Самуїла й сьогодні перебуває у Російському музеї в Санкт-Петербурзі. Мозаїчну композицію «Євхаристія» удалося перенести до південної галереї Софійського собору. У часи Другої світової війни фрески було вивезено до Німеччини. Їх повернули в СРСР і передали не до Києва, а в музей Ермітажу. Саме їх вдалося повернути в Київ.
Після завершення робіт вся група українських художників-реставраторів була знищена.
І тоді стали на захист собору звичайні українці. Як на Майдані вони оточили Золотоверхий кільцем, стояли днями, і ночами. Та українців легко обдурити. Ніхто з оборонців не гадав, що вночі військові почнуть розбирати маківки собору. І враз солдати-руйнівники почали сліпнути. Кияни поширили чутки про кару божу. Та слідчі НКВС виявили, що в складі кладки було присутнє негашене вапно (пушинка), від якого солдати втратили зір. Отак наші пращури продовжили боротьбу з окупантом.
Вдень на Спаса 14 серпня 1937 р. стався вибух, московські окупанти знищили Михайлівський Золотоверхий собор ХІІ ст. Старі кияни розповідали, що храм піднявся до небес – і опустився на своє місце. Тоді окупанти почали вручну добивати важкопоранений собор. 
-От нелюди! Вони й зараз не змінилися: добивають наших поранених, наші пам’ятки історії, культури…
