-От поясни мені, – почала Хомівна. – Чому присвячено відкриття Дніпрогесу? Всі ж знають, що радянці спеціально вибирали дати!
-А спитати чогось легшого – слабо!? Дійсно, 10 жовтня 1932 р. у Великому Запоріжжі було кілька подій. О 10-ій годині Михайло Калінін розрізав стрічки на п’яти регуляторах турбін і вони почали набирати обертів. Відбувся урочистий пуск Дніпрогесу – найбільшої на той час гідроелектростанції світу.
Об 11-ій годині почався урочистий мітинг.
Цього ж дня 1932 р. почав роботу убієнний нині завод «Дніпроспецсталь».
-А чому саме 10-го, а не 7-го листопада? – не вгавала сусідка.
Бачиш, 10 жовтня 1878 р. у селищі Старосельці Гродненської губернії (зараз – територія Польщі) народився Олександр Вінтер, начальник Дніпробуду. Власне пуск Дніпрогесу був подарунком Сталіна талановитому вченому. Цікаво, що рівно за рік, 10-го жовтня 1933 р., у вівторок у Запоріжжі було здано в експлуатацію нині конаючий феросплавний завод.
10 жовтня 1969 р. у цей день почалося будівництво Дніпрогесу-2.
-Вінтер… щось не дуже українське прізвище, – комизувала Хомівна.
-Ах ти, мудрогелька! Ану назви кілька імен проектувальників та архітекторів Запоріжжя, шостого виселку!
-Льохко! Хоч десяток: Бельман, Вегман, брати Весніни, Гершович, Козлінер, Коллі, Малозьомов, Массалих, Орлов, Хаустов, Яффа.
-Щось не дуже українські прізвища, – закинула я. – Не шукай там українців, їх не було, бо інструкції цього не дозволяли. Тому наше місто не має українського обличчя.
