У 30-х рр. 17 ст. турецька фортеця Азов була міцним форпостом для кримських татар і ногайців у спустошливих нападах на українські землі.
Навесні 1637 донські козаки, довідалися про наміри Османської імперії витіснити їх з Дону, вирішили випередити противника та відвоювати фортецю Азов. До них приєдналися запорозькі козаки.
18 червня 1637 р. запорожці разом із донцями несподівано розпочали штурм фортеці Азов. Після 9 тижнів облоги, заклали міну в підкоп під мур і здобули фортецю. Турецький гарнізон не витримав натиску, відступив у степ. Здобувши Азов, козаки визволили майже 2 тис. невільників-земляків. Тоді ж почалося «Азовське сидіння» (1637 1642) – оборона донськими та запорозькими козаками фортеці Азов.
5 років козаки “сиділи” в Азові, успішно відбиваючи напади турецьких військ. Їхнє становище ускладнювалося нестачею харчів, одягу та військового спорядження. Царський уряд, до якого козаки звернулися за допомогою, відмовив їм, бо не хотів загострювати відносини з Туреччиною.
Порта не могла змиритися з втратою Азова і готувалася до реваншу. Влітку 1641 очолювана 4 пашами турецька армія і кримське військо на чолі з ханом, а також кілька тисяч німецьких найманців, всього понад 240 тис. вояків, рушили на Азов морем і суходолом. Хоча сили були далеко не рівні (чисельність гарнізону становила лише 5–6 тис.), оборона Азова тривала кілька місяців.
27 вересня турецька армія відступила. Ціною неймовірних зусиль козаки відстояли фортецю і вдруге запропонували царському урядові взяти Азов під свою оборону. Однак і цього разу допомога не надійшла.
Навесні 1642-го, дізнавшись про підготовку нового походу турецьких сил на Азов, козаки вивезли гармати, зруйнували всі укріплення і 18 червня 1642 залишили фортецю.
