Вадим Делоне

Обменяли хулигана
На Луиса Корвалана.
Где б найти такую бл*дь,
Чтоб на Брежнева сменять?
Отаку пісеньку, де Хуліганом був В. Буковський, ми співали у 1977 році, не згадуючи, або не знаючи її автора – Вадима Делоне.
Доля йому відміряла 35 років, наповнених спротивом.
Народився 22 грудня 1947-го року в Москві. Сім’я академіків, математиків (батько, дід, прадід) виховувала незалежну людину, особистість. 13-літнім підлітком Вадим Делоне почав віршувати та друкуватися у Самвидаві, отримав високу оцінку Корнія Чуковського. Поступив на філологічний факультет Московського державного педагогічного інституту, одночасно був позаштатним кором «Літературної газети», але на першому ж курсі за участь у правозахисному русі був виключений із комсомолу та з вишу. 1 вересня 1967 р. замість другого курсу був у суді. Разом із Буковським і Кушевим засуджений на 1 рік (умовно) як учасник демонстрації на Пушкінській площі на захист Галанськова, Добровольського та Лашкової.
Пусть каналии рвут камелии,
И в канаве мы переспим.
Наши песенки не допели мы —
Из Лефортова прохрипим. (1965 р.)
Після суду його забрав до Академмістечка під Новосибірськ друг діда — академік А. Д. Александров. Там Делоне поступив до Новосибірського університету.
25 серпня 1968 р. о 12-ій дня в числі відважної семірки взяв участь у сидячій демонстрації протесту на Красній площі проти введення радянських танків до Чехословаччини. 1 жовтня 1968 р. був засуджений за статтями 190-1 і 190-3 Карного Кодексу РРФСР на 2 роки та 10 місяців тюменських кримінальних концтаборів.
3 січня 1973 в Москві у справі «Хроніки поточних подій» була заарештована дружина Делоне – Ірина Білогородська. Згодом вона була помилувана. Цього ж року Вадим повернувся з тюрми. На роботу його не брали, Ю.П. Любимов влаштував Делоне у себе в Театрі на Таганці освітлювачем.
У 1975 р. Вадим і його молодший брат Михайло, студент мехмату, були позбавлені радянського громадянства і отримали політичний притулок у Франції. У листопаді 1975 року Делоне разом з дружиною емігрував з СРСР до Парижу, де продовжував писати і займатися правозахисною діяльністю. Там він написав повість про табір «Портрети в колючій рамі».
Вся душа в пограничных ребристых столбах,
Даже страха в ней нет, я тоскую о страхе,
Как тоскует отверженный Богом монах,
Как отпетый разбойник тоскует о плахе.
Вся душа перечеркнута, как черновик,
Да такой черновик, что нельзя разобраться —
То ли дом на песке, то ли храм на крови,
То ли эхо шагов по тюремному плацу…
Париж, 1978
35-річний Вадим Делоне помер уві сні від серцевої недостатності 13 червня 1983 року. Похований у Парижі (Франція).
Пускай грехи мне
не простят –
К тому предлогов слишком много,
Но если я просил
у Бога,
То — за других,
не за себя.
Vadim Delaunay