“Приходь до мене в гості, коли мене вдома нема”. Певно, це прислів’я згадав князь Аскольд, стоячи перед брамою Цареграду.
18 червня 860 р. відбувся перший документований «Брюссельською хронікою» самостійний похід руського війська на чолі з князем Аскольдом на Цареград (Константинополь). Ну, не міг імператор Михаїл III відчинити браму фортеці гостям, бо воював з арабами в Малій Азії.
Надвечір 18 червня 200 руських лодій з 5-ма тисячами вояків на борту несподівано з’явилися у Босфорській протоці й взяли столицю Візантії в облогу. Незабаром наспіла піша рать і спустошила навколишні містечка.
Патріарх Фотій I передав почуття й страх обложених при появі грізного ворога: «Народ (руси) від країни північної…, і племена піднялись від країв землі, тримаючи лук і спис; вони жорстокі й немилосердні, голос їх шумить, мов море». Облога Константинополя тривала цілий тиждень, і за словами Фотія «місто ледве не було підняте на спис», як у давнину називали здобуття фортець приступом. Імператор Михаїл III, котрий у цей час воював з арабами в Малій Азії, змушений був терміново вирушити додому. Війна завершилася мирною угодою. Штурм русами Царгорода мав величезний резонанс у тогочасному світі; рятуючи престиж імперії, імператор поспішив додому.
Венеціанський хроніст Іоанн Диякон стверджував, що ті, хто облягав візантійську столицю, повернулися додому «з тріумфом».
За деякими здогадками частиною угоди з Візантією стало хрещення Аскольда і принаймні частини його вояків. За реконструкцією Михайла Брайчевського князь отримав при хрещенні ім’я Миколи, одразу ж після походу русів патріархом була створена нова митрополія і до Києва був спрямований єпископ Михаїл, перший очільник Руської церкви. Саме тому за точку відліку вітчизняної історії «Повість временних літ» бере 860 рік, не позначений більше жодними видатними подіями: «Коли почав царювати (імператор Візантії) Михаїл, стала так прозиватися Руська земля. Дізнались ми про це тому, що за цього царя приходила Русь (війною) на Царгород, як пишеться про це в літописанні грецькому (візантійському). Ось чому з цієї пори почнемо (розповідь) і число (лік рокам) покладемо».
Із походів Аскольда в IX столітті можна зробити висновок, що тогочасний військовий флот і морські походи відігравали визначну роль у становленні київської держави і у формуванні її земель. Вони значною мірою сприяли зміцненню держави та визначенню місця Русі – України у політичному світі. Рівень військово-морського мистецтва і суднобудування на Русі відповідав тогочасним найвищим вимогам і дозволяв князю проводити різноманітні морські десантні операції як на підлеглих територіях, так і далеко від рідних берегів.
Князь Аскольд використовував флот не лише як збройну силу, а як головний аргумент своїх взаємовідносин із сусідніми народами. Флот українців став домінувати в Чорному морі, що сприяло бурхливому розвитку та зміцненню Київської держави. У результаті було укладено вигідний для Русі політичний договір із Візантією та залишено на брамі Царгорода сувенір – щит. 
Усього ж русичі здійснили 9 миротворчих походів на Константинополь, а войовнича Візантія Русі жодного разу не відповіла.
Аскольд воював не лише з візантійцями. Літопис подає відомості про його походи проти уличів і печенігів. Ібн-ель-Хасан розповідає, що після 862 року руси здійснили рейд до південних берегів Каспійського моря і взяли в облогу місто Абесгун. Лише в останній, сьомій, битві, війська володаря Табаристану абу-Зейда завдали русам поразки і змусили їх повернутися додому.
