19 липня 1374 р. за своїм робочим столом навіки поклав голову на розгорнуту книгу 70-річний поет Франческо Петрарка (1304-1374).
Франческо Петрарка писав латиною, але переходив на діалектну мову (мову бабусі), коли оспівував Лауру.
6 квітня 1327 р. в церкві Санта-К’яра він вперше зустрів свою кохану Лауру. З того часу італійський поет щорічно складав сонет на річницю їхнього знайомства. Через 21 рік вона померла. Із 366 сонетів і канцон, присвячених Лаурі, Франческо Петрарка уклав збірник сонетів „Canzoniere“, що має дві частини: «На життя мадонни Лаури» (Rime in vita Laura), 263 сонети; «На смерть мадонни Лаури» (Rime in morte Laura), 103 сонети.
Андре Моруа запевняв, що Байрону належать слова: «Невже ви думаєте, що, будь Лаура дружиною Петрарки, він би все життя писав сонети?». На що Ігор Губерман відгукнувся:
А Байрон прав, заметив хмуро,
Что мир обязан, как подарку,
Тому, что некогда Лаура
Не вышла замуж за Петрарку.
Його друг, «батько італійської літератури» Данте Аліґ’єрі (1265- 1321) свої поетичні твори присвячував Музі – монні Біче (Беатріче Портинари).
Як писала Ліна Костенко:
Той любить Фанні Брон, той любить Беатріче,
Лауру, Ганську або Наталі.
Коштовні імена на бархаті сторіччя!
Немеркнучі зірки на обріях землі!
Лауреат премії імені Франческо Петрарки за книжку італійською мовою «Інкрустації» (Падуя, 1994 р.), якою Консорціум венеціанських видавців відзначає твори видатних письменників сучасності, отримала диплом із написом: «Спеціальна премія світовій поетесі Ліні Костенко».
Франческо Петрарка. Худ. Андреа дель Кастаньо (1420–1457). Фреска. Галерея Уффіці.
