Віра Кутинська народилася 14 вересня 1897 року в селі Зарубинці Уманського повіту на Київщині в родині сільського вчителя та художника-іконописця.
«Наш тато малював образи і вмів їх оздоблювати позолотою, чеканкою та різьбою. Цього майстерства він навчився у свого тата… Старі люди в нашому селі добре його пам’ятають і розказують , що то був видатний майстер, родом не тутешній, зайшлий…» Згадувала пані Віра, що в Музеї національної культури й побуту в селі Пирогово під Києвом стоїть церква із Зарубинців, розписана Іваном Кутинським.
Батьки, старший брат Михайло (8 жовтня 1890— 10 січня 1974) переїхали до Умані. Там Віра закінчила гімназію. 16-річна випускниця вступила до Київської учительської семінарії (1913-1917). У родині Кутинських і батько, і дід були самоучками-іконописцями, от і Вірі передався родинний талант, вона після навчання в учительському інституті поступила в Українську академію мистецтв на живописний факультет. Ще студенткою Віра Кутинська написала «Автопортрет», який високо оцінив Михайло Бойчук і взяв на організовану ним виставку «Досягнення київської школи монументального малярства», яка проходила в Парижі у 1920-і рр. Худ. Віра Кутинська. Автопортрет 
Як десятки її колежанок, Віра закохалася у Михайла Бойчука. Втім, змогла відшукати собі вірну пару – інженера Братка Андрія Максимовича, вийшла заміж. 26 листопада 1926 р. у Києві народила сина Олексія Братка-Кутинського, який став відомим українським філософом, психологом, письменником.
Учителювала та малювала, училася в художньому інституті (1931; майстерня Михайла Бойчука). У1932–37 рр. працювала на Київській кіностудії над мультфільмами, як художниця анімаційних фільмів. 1936-го року була графіком, художником костюмів у стрічці Івана Кавалерідзе «Наталка Полтавка».
Худ. Віра Кутинська. Сон. 
У Решетилівці (нині смт Полтавської обл.) влаштувалася художником ужиткового мистецтва. Упродовж 1937–41 рр. за малюнками Кутинської ткали та вишивали рушники, скатертини, килими, тканини, гобелени, виконувала книжкові закладки, прикрашені українськими візерунками. І стала свідком страшного факту. У 1937-му році не виявилося ниток відповідного кольору, тому ткалі замінили коричневий тон на світліший і стали виготовляти килими в жовто-блакитних — націоналістичних кольорах! Того ж року всі ткалі разом із контролером зникли (всю бригаду розстріляли), так водночас зникли кобзарі. Віру Кутинську врятувало те, що вона зберегла первісний коричнево-синій ескіз. Вона змогла назавжди покинути декоративне мистецтво та повернутись до Київської кіностудії.
Під час німецько-радянської війни з Київською кіностудією перебувала в Ташкенті, від 1944 р. – у Києві працювала на кіностудії над мультфільмами. Створила кілька кольорових мультфільмів за роботами Марії Приймаченко та Ганни Собачко-Шостак. Стрічку «Пісні України» відзначено премією за кордоном, згодом її вивезли до Росії і зняли з екранів. На художніх виставках експонувала розписи на крепдешині – панно, серветки, картини-мініатюри, одяг; розробляла ескізи для тканих рушників і портьєр; створювала іграшки, закладки з українськими візерунками для книг, малювала акварельні натюрморти та пейзажі.
Віра Іванівна писала новели, залишила спогади про М. Бойчука.
27 листопада 1981 р. у Києві померла 84-річна художниця-бойчукістка Віра Іванівна Кутинська.
Залишити відповідь