Літневський Геннадій

Це пізня осінь. Пада присмерк ранній.
Все посмутніло. Навіть дітвора.
Минуло вже «очей очарованье»,
Лишилася «унылая пора».
Оце б нам стрітись, як бувало, сісти
Погомоніти в затишнім кутку,
Бувальщину якусь би розповісти
Чи вигадку… Наприклад, отаку:
Літневський Геннадій Євгенович народився 10 листопада 1951 року в Казахстані у місті Іртиську. Українці й сьогодні у Казахстані – треті за чисельністю. Та хіба могли батьки дозволити собі розкіш виховувати дитину? Де? Коли? От і привезли маля до бабуні в с. Хитрівку біля Комишувахи Оріхівського району Запорізької області.
Очі заплющу —
бачу:
В нашім селі, у Хитрівці,
Діти зеленим вигоном
Наввипередки біжать,
А коні, підвівши голови,
На них так лагідно дивляться…
Коли ту межу перейдено?
Де вона — та межа?
Зрідка Гена бував у батьків, отримував листи бабуні.
Бабусині листи
як «Повість временних літ»
ще немає розділових знаків
абзаців і великих літер
слова зливаються як день і ніч
єдиний у світі почерк
міжусобиці сусідів
нашестя чужих курей
щось пропущено в рядку
який починається з «ой»
а решта про те
як я маю берегти своє здоров’я
Бабусині листи
як прощення гріхів
починаю читати стискає горло
закінчу читати не відпускає
«внучок мій ріднесенький»
це до мене
я ще внучок
життя ще попереду.
Він був молодшим за нас, забігав у запордерпед до свого друга Толіка Рекубрацького. Так через Рекубу ми й познайомилися. Згодом навчався на філологічному факультеті в Запорізькому педагогічному інституті. Працював учителем, писав до “Комсомольця Запоріжжя”. Згодом Гена з геніальними генами став кореспондентом цієї газети, її генератором ідей. Інтелігент із тонким почуттям гумору зібрав на своїй сторінці “Весела бричка” цілий гурт відважних пересмішників. Подружився з фотохудожником, робітником «Запоріжсталі» Толіком Піддубним.
Його твори розбирали на цитати. Коли в Запоріжжі постав пам’ятник Леніну, декламували:
задвигтіло небо від громів,
I так Земля озвалася в печалі:
Ти на Землі прожити не зумів —
Живи тепер собі на п’єдесталі.
Вмощуючись в плацкарті, згадували:
Добре там, де нас немає»,
тільки то дарма,
Бо нема землі на світі,
де циган нема.
Працював Геннадій Євгенович заступником відповідального редактора журналу “Перець”. Видав три збірки поезій “Листи до запитання”, “Літо”, “Полюси”.
Закохався в Маре (не плутати злюдиною іншої орієнтації – Жаном Маре!). Уклався українсько-естонський шлюб. На стіні їхньої кімнати найціннішим було зображення багатолюдної демонстрації, де на кожному плакаті були слова “Моя Маре”, “Маре!” Віва Маре!” Коли народився Марик, батько спілкувався з ним українською, мати – естонською, а дитя глухо мовчало. Згодом опанувало мови батьків. З дочкою Кристіною було вже простіше: аби була бойова нічия, вирішили вивчити нейтральну польську мову.
І от вони з Василем Моругою зібралися на з`їзд славістів до Болгарії. Вася саме купив 9-ту модель “Жигуля”, остаточно вирішив покінчити з життям холостяка. Втрьох Гена, Вася та Василева наречена Юлія Бурмакіна сіли у смертельне авто.
14 травня 1989 року на території Румунії сталася загадкова катастрофа (прорив чи простріл? шини); загинули Василь Моруга і Геннадій Літневський – двоє поетів із Запоріжжя та Юлія.
Толік Піддубний теж загинув у травні, теж у загадковій ДТП.
Троє товаришів: Василь Моруга, Анатолій Піддубний та Гена Літневський загинули у травні, в автокатастрофі.
В Одесі друзі зустрічали три труни. Наші земляки пригорнулися до землі Києва. Уже пізніше оповідання Гени Літневського “Загублений ключ” були удостоєні премії ім. Трублаїні (він теж загинув на Запорізькій землі).
Дружина та діти Літневського живуть в Києві. Маре працює в українсько-естонському дипломатичному представництві.

Вася Моруга писав:
Якби могли ми смерть перепиняти
Не помирай, людино, не вмирай,
Не покидай мого життя околи.
З тобою піде в невідомий край
Те, що уже не вернеться ніколи!
Не могли, не можемо, тому й згадуємо слова Олександра Абліцова…
Як ми не бачились давно!
Гірчить розлукою вино
В твій день народження без тебе…
Зелені квіти… Білі стебла…
Немає їх… Уже нема…
Важке над Берковцями небо
Тополя в головах трима…
Дощі осінні загасили
Високе полум’я. Воно
Висвітлює твою могилу.
Як ми не бачились давно…