Око

Ранок. Сонячно. Приємно співають пташки. Коти вигулюють свої шубки. А у моїх слюсарів нарада. Гадаю, що вони вже все обговорили, бо зраділи моїй появі.
– Володимирівно, от скажи: можеш ти з будь-якого слова зробити КВН? – кинув Вовчик питання на засипку.
– Не знаю, але кожне слово – то пошук незвичайного у звичайному, то якась лелітка знань…
– Ну, это, например, слово «глаз»! – гнув своє Вован.
– Що ж спробуймо. Як перекласти глаз українською?
– З російської?
– З якого це дива? Задовго до появи російської мови існувало німецьке das Glas – скло, склянка, окуляри, бінокль.
– Глаз – око, глаза – очі; два глаза – два ока.
– А як два ока французькою? Бінокль. Одне око французькою? Монокль. – тут діалог перейшов у монолог.
– А як перекласти українською: с глазу на глаз? У чотири ока, віч-на-віч; тет-а-тет, віз-а-ві.
– Чому ми кажемо “око”? Бо воно має форму кола – око, коло, коліно, колодязь, колода…
– А напій, що споживається колом чоловіків – оковита? Чи – нап’єшся – і очі вилазять?
– Не зовсім так. Кажуть, то доблесні дегустатори спирту так вимовляли “аква віта” – вода життя.
– Добре, тепер спробуємо добрати синоніми до слова очі – баньки, сліпи (тому кріт має ще одну назву сліпак);
опуклі очі – вирла, звідси вирлоокий;
туман на очах – поволока;
набряки під очима – опух, набреск, набряклість, капшук.
– Лантухи, які варто здати до комори, – покрасувався Вовчик.
– Хто автор романсу «Очи чёрные»? Козацький нащадок роду Чайок, Чайковських, український поет Євген Гребінка і Флоріан Герман.
– Хто автор романсу «Ой, тії очі – темніші ночі, хто в них задивиться й сонця не схоче»? Іван Франко і Анатолій Кос-Анатольський.
– Ну, ти дайош! І чому нас у школі какось не так учили? Зажимали знання? Я б у «Що? Де? Коли?» вигравав би! – підсумував Вовчик.