16 (28) липня 1846 р. перестало битися серце 67-річного Василя Демут-Малиновського, українського скульптора, ректора Імператорської академії мистецтв.
Він народився у Санкт-Петербурзі 2 (13) березня 1779 р. в родині українця і від батька отримав перші домашні уроки різьблення. Батько служив при Адміралтействі «різного діла майстром» по дереву. Шестирічним здібний хлопчик став вихованцем Академії мистецтв, де провчився до 1800 року у відомого скульптора Михайла Козловського. Пізніше його пам’ятник улюбленому вчителю буде визнано найкращим.
За період навчання Васи́ль Іва́нович чотири рази відзначався нагородами Академії: за успіхи у ліпленні з натури — малою (1798) та великою (1799) срібними медалями, а також золотими медалями другого (за барельєф «Ангел виводить апостола Петра з темниці» у 1799 р.) та першого ступеня (у складі групи скульпторів, за колективну роботу — барельєфи до пам’ятника Петру I біля Михайлівського замку).
Потім чотири роки в Італії митець відшліфовував навички роботи з мармуром. По дорозі додому, всі його роботи загинули, тому довелося форсувати роботу на звання академіка.
В. Демут-Малино́вський – автор скульптурного оформлення багатьох імперських будівель у Санкт-Петербурзі: Зимового, Михайлівського палаців, Публічної бібліотеки.
Василь Демут-Малиновський разом із архітектором К. Тоном і скульптором П. Клодтом – один із авторів пам’ятника князю Володимиру у Києві. 
Після смерті Мартоса упродовж одинадцяти років Василь Іванович Демут-Малиновський був ректором Імператорської академії мистецтв (1835-1846).
Скромна, вихована людина, чесний сім’янин Василь Іванович видав дочку за того, кого вона покохала – за скульптора Самуїла Гальберга. Дружив із художником Пимоненком.
У Київському музеї російського мистецтва зберігається бронзовий відливок портрета О. Суворова.
