Десь близько 1533 року чи в Молдові, чи на Брацлавщині, побачив світ Божий Іван Серп’яга, у Волохії – Іван Вода рум. Ioan al IV-lea Potcoavă з роду князів Мушатовичів, молдавських господарів. Його рідний брат Іван (Івона) Воде, молдовський господар, вбитий турками за спробу скинути турецьке ярмо. Перше слово, почуте немовлям, було: «Ого!» Це вигук баби-пупорізки, яку вразив зріст Івана. Дійсно, дорослий Іван Підкова мав унікальний зріст – 2 м 29 см. За переказами сучасників, Іван немовлям був викрадений людоловами, але невдовзі був врятований від бусурманів (дума «Люлі немовляті Івоні» (за Богдана Залеського). Таких сиріт запорожці називали «зозулиничами»; виховали та викохали Іванка на Січі-Матінці. https://uahistory.com/topics/language_fun/4321
За іншими переказами високий красень обрав собі манюсіньку на зріст наречену, мріяв про весілля, але і батьків, і наречену забрали людолови, спалили село. Зібрав 17-річний Іван Серп’яга загін відчайдухів, і гайнув у степ, прибув до козацької засіки, що розташовувалася на березі Дніпра неподалік Черкас. Там за силу (Іван запросто ламав руками кінські підкови, міг зупинити віз, запряжений 6 кіньми, волячим рогом пробивав дубові ворота) запорожці прозвали Івана Підковою.
Іван Підкова брав участь у морських походах під проводом кошового отамана Самійла Кішки (1574 р.). У 1575-1576 рр. за гетьмана Богданка Ружинського водив козацькі флотилії самостійно, спалював передмістя приморських поселень. Очолювані ним козацькі загони завдавали ворогам України поразок під Очаковом, Кафою, Ґьозловом. Коли вічну славу проспівали Богданкові, «низовим» гетьманом обрали побратима Івана Підкови – Якова Шаха (1576-1578 рр.)
https://uahistory.com/topics/events/14567 Побратими
На початку листопада 1577 р. Іван Підкова оголосив козакам про свої законні права на престол Молдовського князівства, бо є рідним братом господаря Молдовського князівства Івана ІІІ Воде Лютого (Хороброго), страченого у липні того ж року турками. Тоді запорожці охрестили Івана Волошенином (тобто тим, хто походить із Волощини, молдованином).
21 листопада 1577 р. Яків Шах із Іваном Підковою за підтримки козацького загону вирушили війною на Молдову, проти ставленика Османської імперії, молдовського господаря Петра VI Кульгавого (Кривого).
30 листопада 1577 р. козацьке військо Івана Підкови та Якова Шаха (тисяча двісті козаків) розгромило загони ставленика Туреччини Петра Мірчича, звільнило Ясси – тодішню столицю Молдови. Він став героєм поеми Тараса Шевченка «Іван Підкова» (1839):
Було колись – в Україні
Ревіли гармати;
Було колись – Запорожці
Вміли панувати …
Яків Шах із козацьким загоном повернувся на Січ.
13 грудня 1577 р. частина волоського боярства проголосила Івана Підкову господарем (князем) Молдови замість Петра VI Кульгавого. «Козацький гетьман», як називали Господаря Івана Підкову, сформував новий волоський уряд із козаків Чапи, Бурла та Стефана, які стали відповідно маршалком, гетьманом і державним писарем Валахії. Іван Підкова офіційно розірвав відносини з Високою Портою та звернувся до польського короля Стефана Баторія з проханням про протекторат, але той тримав паузу.
Правління запорожцями Молдовою (Валахією) протривало півроку.
У 1578 р. 100-тисячне військо Османської імперії на чолі з султаном Мурадом III увійшло до Молдови. Султан погрожував нападом на Річ Посполиту, якщо та підтримає Підкову. Погроза подіяла: король польський, написав своєму братові, трансільванському воєводі Христофору, щоб той надав допомогу Петру Кривому. Стефан Баторій зібрався в похід проти козацького господаря Молдови.
Козаки під керівництвом Івана Підкови взяли замість сувеніру на пам’ять 14 гармат і відступили в Україну. У Немирові (чи у Кам’янці-Подільському) Івана Підкову схопили польські жовніри за наказом брацлавського воєводи Януша Збаразького та відправили до Варшави. Арешт і ув’язнення Івана Підкови викликали обурення серед козацтва. Запорізькі козаки, довідавшись про можливість страти Підкови, пригрозили Речі Посполитій, що «коли Підкова буде страчений, вони перейдуть на сторону Московської держави і будуть тривожити королівство більше, ніж татари». Та король османців боявся більше: замість перемовин наказав кинути отамана до в’язниці й на вимогу султана Мурада ІІІ звелів його стратити.
В 1578 році велике турецьке військо за наказом султана Мурада ІІІ розпочало наступ на Молдавію. Під тиском численних ворожих сил козаки, очолювані Іваном Підковою, змушені були повернути на Україну. У Немирові (за іншими даними – Кам´янці-Подільському) він по-зрадницьки був схоплений польськими жовнірами за наказом брацлавського воєводи Януша Збаразького і відправлений до Варшави. Рішення польського сейму: страта Підкови. Король хотів ще під час сейму стратити Івана Підкову, та не зміг, бо шляхта була проти. Після сейму король їхав до Львова, а Підкову відправив до равської в’язниці.
Підкову судили в кам’яниці Матвея-аптекаря. «І хоча він був виснажений муками довгого ув’язнення, проте духом не підкорився суворій долі, — писав історик Бартоломей Зіморович. — Кидав недоречні погрози, а коли було оголошено смертний вирок, нестриманим язиком прискорив собі смерть». У ніч перед стратою до Підкови нібито прийшов львівський міський кат. Пригостив його вином і попросив не тримати зла.
16 червня 1578 року о другій годині дня королівська сторожа вивела 45-річного Івана Підкову з будинку міщанина Матвія Коженяжа на західну частину площі Ринок у Львові. Після оголошення вироку козаку надали останнє слово. «… Мене привели на смерть, хоча в своєму житті я не вчинив нічого такого, за що заслужив би такого кінця. Я знаю одне: я завжди боровся мужньо і як чесний лицар проти ворогів православ’я і завжди діяв для добра і користі своєї батьківщини, і було в мене єдине бажання – бути їй опорою і захистом проти невірних … », – звертався Підкова до присутніх. При цьому він просив урядників не страчувати його товаришів, які супроводжували його. Випив склянку вина, передану вірними побратимами, Підкова попросив їх принести килимок. Став Іван на коліна, прочитав молитву і перехрестився. У присутності великої кількості народу і османських послів було страчено одного із засновників першої Запорізької Січі гетьмана Івана Підкову. Щойно кат відтяв голову славному козакові, як із розташованої поруч міської ратуші, страхітливо гримкочучи, відпав великий уламок даху.
Тіло Івана Підкови (Серп’яги) забрали руські братчики і поховали у православній Успенській церкві. Вночі люди засипали могилу квітами.
Король Баторій у переддень страти поїхав на полювання. За голову Івана Підкови Стефан Баторій отримав «пряник» від молдовського господаря Петра VI: п’ятдесят биків, породистого коня, чотири діжки вина та дві діжечки маринованих лимонів.
Однак козаки викрали тіло гетьмана, пришили голову та перевезли до Канева. За іменем Серп’яга була названа Серп’яжним шляхом дорога, що йшла від Канева в бік Пекарів. Домовину гетьмана прикрасили терновим вінком, занесли у православну Успенську церкву на вулиці Руській під Чернечою горою.
Запорожці після страти гетьмана здійснили шість походів на Молдову разом із братом Підкови Александром (Александрелом).
Помстився за побратима Івана Підкову гетьман Яків Шах: наказав повісити перед костелом Св. Миколая 18 зрадливих молдовських бояр. Коли це дійшло до Стамбула, султан зажадав страти Якова Шаха. 
Старшина здала Шаха: зняла з гетьманства, заточили в Канівський козацький монастир. Як свідчать літописи, в канівському монастирі прийняв чернецтво та доживав свого віку запорозький гетьман Яків Шах; гетьмани-побратими Іван Підкова та Яків Шах поховані поряд. У 1602 р. у Канівському монастирі був похований гетьман Самійло Кішка.
Михайло Максимович стояв біля вікна, звідки було видно гору, розповідав Тарасу Шевченку цю історію, показував Серп’яжний шлях.
За свідченням брата Варфоломія, Тарас Григорович, сидячи на цій горі сказав: «Оце тут могила Підкови, тут поховайте й мене…».
22 травня 1861 р. з усіма гетьманськими почестями нащадки княжих, гетьманських і полковницьких родів Серп’яжним шляхом везли Тараса до його тихого дому». Чернеча гора, де поховані гетьмани Іван Підкова, Яків Шах та Самійло Кішка, пригорнула пророка нації Тараса Шевченка.
Залишити відповідь