Капітон Павлов. Талановитий художник і вчитель.

Капітон Павлов народився в 1792 році у родині портового чиновника з Ревеля (тепер Таллін). Коли хлопчику виповнилося вісім років, його прийняли вихованцем до Петербурзької Академії мистецтв (навчався з 1800 до 1815 року). Капітону Павлову було присвоєно звання вільного художника.
Після закінчення Петербурзької Академії мистецтв він приїхав до Ніжина та пов’язав свою долю з Україною, яку глибоко любив і називав своєю другою батьківщиною.
Капітон Степанович викладав малювання в Ніжинській гімназії вищих наук із 1820 до 1839 р. Учительськими любимчиками були учні Микола Гоголь, брати Микола та Євген Гребінки, Яків де Бальмен (перший ілюстратор «Кобзаря» Шевченка), Олексій Афанасьєв-Чужбинський, Аполлон Мокрицький та Андрій Горонович (майбутні академіки живопису).
У Чернігівському обласному художньому музеї зберігається «Портрет Давида Горленка», написаний Капітоном Павловим у 1835 році. Давид Горленко (1788-1848) – нащадок давнього козацького роду з Чернігівщини. З 1806 року служив у Смоленському драгунському полку, учасник Вітчизняної війни 1812 року, майор, а з 1829 по 1844 він був предводителем Прилуцького повітового дворянства. Давид Семенович мав ордени Володимира 4 ступеня та Анни 2 ступеня. У Національному художньому музеї України зберігається наповнена любов’ю та родинним затишком картина «Діти художника», написана Павловим у 1837 році. Художник зобразив свою велику і дружну родину: шестеро дітей з нянею Феклою.
З 1839 до 1846 року професор Капітон Степанович викладав малювання в Київському університеті св. Володимира. За цей час його дочка Катерина вийшла заміж за землеміра з Чигиринщини Михайла Ярового. У чоловіка був племінник Маслій Василь. Хлопчика-сироту дядько взяв на виховання. Згодом Василь Маслій став першим біографом Т. Шевченка.
У 1840 році Павлов виконав портрет сина Андрія. Маючи велику родину, художник був змушений продавати й ті твори, які писав для себе. Водночас, бажаючи забезпечити живописний кабінет університету достатньою кількістю гарних зразків для малювання, він запропонував твір раді університету. Всі роки перебування в Києві Павлов намагався збільшити і покращити університетську колекцію. Він купував твори у місцевих меценатів, сам реставрував їх, домовлявся зі столичними колекціонерами про придбання для кабінету портретних творів відомих зарубіжних митців. У 1843 році Павлов був членом комісії, яка вивчала стінопис Успенської церкви Києво – Печерської лаври.
Створюючи пейзажі, майстер знаходив красу та принадність у повсякденні.
Капітон Степанович брав участь у лотереї-викупі Тараса Шевченка, був особисто знайомий з Тарасом Григоровичем. У жовтні 1846 р. Капітон Павлов подав заяву про звільнення. Серед претендентів на вакантну посаду були художники Шлейфер, Н. Буяльський, Й. Габерцеттель (академік Петербурзької Академії мистецтв) і Тарас Шевченко. 27 листопада Шевченко подав лист-прохання попечителю Київського учбового округу О. С. Траскіну про призначення його вчителем малювання: У 1847 р. після виходу Павлова у відставку Шевченко мав зайняти посаду вчителя малювання у Київському університеті.
У повісті «Близнецы» поет згадував Павлова як гарного художника й добру людину. Дружні стосунки зв’язували Павлова з істориком Д. Бантиш – Каменським, з композитором М. Вієльгорським і багатьма іншими діячами культури.
Після виходу у відставку Капітон Степанович поїхав до Ніжина, де жив ще близько 10 років.
1 січня 1852 р. у Києві художник і вчитель Капітон Павлов помер.