Мандрівник, природодослідник, історик, археолог, знавець семи мов Мико́ла Пржева́льський народився 12 квітня 1839 р.
Шляхетський рід Пржевальських походить від українського козака Кирила Перевала. Як розповідають відомий білоруський історик Олександр Тарас та його український колега Віктор Урбан, у Лівонській війні, що тривала майже два десятиліття у XVI столітті, на боці Речі Посполитої проти Московії хоробро билися й загони запорожців. Особливо наші козаки відзначилися у тривалих боях під Полоцьком у 1579 році. Серед героїв взяття цього давнього міста був і запорозький козак Кирило Перевал, який за свою хоробрість отримав від польського короля Стефана Баторія дворянство та родовий герб із зображенням на червоному тлі срібного лука зі спрямованою вгору стрілою і ушляхетнене прізвище Перевальський. Згодом українські шляхтичі мали прізвище на польський манер – Пржевальські. Дід мандрівника Казимир Фомич Пржевальський не закінчив польської єзуїтської школи, втік із неї, перейшов у православну віру, перемінивши ім’я Казимир на Кузьму.
Син Кузьми Фомича Михайло був також призначений на військову службу. Однак після п’ятнадцятирічного перебування в армії був звільнений у чині штабс-капітана у зв’язку з хворобою. У 1838 р. він одружився з Оленою Олексіївною Каретниковою. А 12 квітня 1839 р. у с. Кімборово Смоленської губернії в них народився перший син Микола, майбутній мандрівник. Батько помер, коли Миколі було сім років. Мати самотужки виховувала трьох синів у маєтку Відрадне. В шістнадцять років Пржевальський закінчив Смоленську гімназію і пішов добровольцем на військову службу, отримавши чин унтер-офіцера. Після п’яти років служби Пржевальський поступив у Академію Генерального штабу. Крім основних предметів, він вивчав праці вчених-географів Ріттера, Гумбольдта, Ріхтгофена і Семенова. Там же він підготував курсову роботу «Військово-статистичний огляд Приамурського краю», на основі якої 1864 року його обрали дійсним членом географічного товариства. А чого варті курсові наших студентів?
Після закінчення Академії він знову потрапив у Полоцький полк, що розташовувався в м. Кременець на Волині. Невдовзі Миколу Михайловича перевели в Варшавське військове училище викладачем географії та історії. Він виявився прекрасним педагогом: добре знаючи свій предмет він зацікавив ним і своїх слухачів. Юнкери часто збиралися в нього на квартирі, слухаючи хлібосольного хазяїна. Викладачем він був безкомпромісним – ставив незадовільні оцінки навіть улюбленим учням, незважаючи на вмовляння. Незадоволений існуючим підручником, Пржевальський написав новий – «Записки із загальної географії для юнкерських училищ».
М. Пржевальський був абсолютно байдужий до чинів, звань і нагород, але небайдужий до живої дослідній роботі. Горілки не пив узагалі, ухилявся від гульні, увесь час проводив на полюванні (сам він був блискучим стрільцем), збирав гербарій, займався орнітологією.
М. Пржевальським були відкриті сотні нових видів рослин, десятки нових видів тварин. Важливу увагу у своїх роботах він приділяв населенню тих районів, через які проходила його експедиція. Він був не просто мандрівник і вчений, він був патріот свого народу, своєї Батьківщини. Усі його помисли, дії і роботи були спрямовані на розвиток науки. Він намагався побувати в Лхасі — столиці Тибету, але місцева влада, додержуючись традицій, не дозволила в’їзд і Пржевальський змушений був повернути на північ. Описано два нових види тварин – коня Пржевальського і ведмедя пищухоїда. Підсумком трьох його експедицій були принципово нові карти Центральної Азії.
10 років 7 місяців і 12 днів Пржевальськиий провів у важких експедиційних умовах. В.О.Обручев писав, що на ниві наукового пізнання Центральної Азії Пржевальський працював за десятьох. Пржевальський здійснив науковий подвиг, він був великим мандрівником всіх часів і народів. Послідовниками Пржевальського стали В.І.Роборовський, П.К.Козлов та інші дослідники які внесли також великий вклад у справу дослідження Центральної Азії.
Великий дослідник мав найвищі нагороди:
Золота медаль Паризького географічного товариства
Медаль “Пальма Академії” французького Міністерства народної освіти
Велика золота медаль імені Олександра Гумбольдта Берлінського географічного товариства
Королевська медаль Лондонського географічного товариства (1879); Британське товариство присудило йому золоту медаль, зазначивши, що досягнення мандрівника перевершують все зроблене іншими дослідниками з часів Марко Поло.
Медаль Вега Стокгольмського географічного товариства
Велика золота медаль Італійського географічного товариства
М. Пржевальський – відданий товариш, все життя уникав серйозних стосунків із жінками, бо «вони фантазерки та плітухи». Але зберігав Пржевальський фотопортрет ставної чорнобрової Тасі Нуромської. Він був старший, але вони подружилися, Микола Михайлович захопився дівчиною, став відвідувати маєток її батьків. За сімейними переказами, в останню зустріч із Миколою Михайловичем, перед його від’їздом в експедицію, Тася відрізала свою косу і подарувала йому на прощання. Вона оголосила сестрам, що коса її буде подорожувати з Миколою Михайловичем до їхнього весілля … Але весілля не відбулося. Поки Пржевальський був в експедиції, Тася несподівано померла, від сонячного удару під час купання …
Є у щоденнику Пржевальського сторінка, що зберігає запис про велику мрію: відвідати столицю Тибету – Лхасу. Тут же закладка: фото пишноволосої красуні і її підпис:
Поглянь на мій портрет –
чи подобаюся я тобі?
Ах, не ходи в Тибет!
У тиші живи собі.
На цій же сторінці й відповідь Пржевальського: «Не зраджу до труни того ідеалу, якому присвячене все моє життя. Написавши що потрібно, знову махну в пустелю, де при абсолютній свободі у справі до душі, звичайно, буду сто разів щасливіший, ніж у роззолочених салонах, які можна придбати одруженням.»
49-річний мандрівник у селищі Каракол, поблизу східного берега Іссик-Куля захворів на черевний тиф і помер 1 листопада 1888 року. На могильному надгробку накреслено скромний напис: «Мандрівник М. М. Пржевальський». Так він заповідав.
1889 року Каракол був перейменований у Пржевальськ.
Залишити відповідь