Після повернення Ліни Костенко до Києва вийшли друком її поетичні збірки «Промені землі» (1957) і «Вітрила» (1958), а в 1961 році – «Мандрівки серця». Потім, коли кригою бралася «хрущовська відлига», поетеса відчула на собі «чорний оксамит долі», «щастя» незалежного поета залежної нації У 1962 році верстку книжки «Зоряний інтеграл» радянська цензура «розсипала». Павло Тичина відмовився від участі в цьому, за що потім не мав ніяких нагород до своїх ювілеїв. Микола Бажан не відмовився. Потім каявся, вибачався перед Ліною Костенко; реабілітувався ґрунтовною рецензією на роман «Маруся Чурай». Згодом зняли з верстки «Княжу гору». Ліна Василівна переживала самоту в пустелі великої тоталітарної зони, коли:
Нема кому сказать: –
Кохаю.
Нема кому сказать: –
Прийди.
Сама усіх я обминаю
або заплутую сліди.
Пережите доводить до формулювання гірких філософських афоризмів: «Знов простягне руки Мавка / і – не стріне Лукаша» («Ще одна весна»), «любов відкрити важче, ніж Америку» («Сумна Колумбіана»). Це були дні, «прожиті печально і просто».
Я чекала тебе з доріг.
Забарився, прийшов нескоро.
Марнувала я дні в жалю.
І в недобру для серця пору
я сказала комусь: – Люблю.
Золотою ниткою любові на чорному оксамиті долі поетки став Аркадій Захарович Добровольський. Він народився 14 листопада 1911 р. у Клекотині. Його батько Захар Іванович Добровольський був із багатої родини: до революції сім`я володіла найбагатшою землею на берегах ріки Мурафи. Батько був інженером, його сестра вчителькою. Для Аркадія тато був зразком. Хлопчик учився, багато читав, віршував, друкувався у журналах і газетах. У двадцять один рік став студентом літературно-лінгвістичного факультету Київського інституту народної освіти. Разом із тим, він заробляв собі на життя, писав сценарії на кіностудії.
Так от, коли Аркадій писав сценарій «Трактористів», він знав, що в ролі Мар’яни Бажан буде дружина режисера Івана Пир’єва Ада Войцик (на 4 роки молодша за чоловіка, мати їхнього сина Еріка), тому надавав своїй героїні характерних рис Ади. 
Та на зйомки приїхав Іван Пир’єв, познайомив колектив із своєю новою дружиною Мариною Ладиніною. Усі спроби позалицятися до Марини Пир’єв попередив коротко і страшно: «І не думайте!». Та як же не думати? Аркадій був молодший Марини на три роки. Гарний, атлетичної статури, 25-річний інтелігент, інтелектуал подобався жінкам із кіностудії. Вони помітили, що коли Аркадій дивився на Марину, в його очах цвіла блакить, він безнадійно закохався.
Аркадій Добровольський і Євген Помєщиков на запрошення родини Пир’єва приїхали до Москви. Був день Василя, старий/новий рік хотіли разом подивитися столицю, але у Івана з’явилася якась справа, Євген подався до своїх однокурсників. Аркадій і Марина лишилися наодинці: блукали засніженими вулицями, ковзалися, кидалися сніжками, ловили губами сніжинки та кохані губи. Молоді, щасливі, закохані… Наступного дня на квартирі у Євгена Помєщикова Добровольського заарештували, звинуватили у контрреволюційній націоналістичній та терористичній діяльності. На допитах під впливом «фізичних методів» молодий чоловік змушений був визнати свою вину, щоб не стати калікою на все життя. Йому інкримінували українську буржуазну націоналістичну діяльність.
«Припаяли» сім років ув’язнення і п’ять літ позбавлення в політичних правах. А відсидіти за ґратами довелося двадцять три роки.
На Водохреща «чорний воронок» заїхав у Клекотину, батька запеклого «ворога народу» було арештовано. Захарові Добровольському навіть не дозволили попрощатися з дружиною, більше вони не бачилися.
Прем’єра «Трактористів» відбулася 2 березня 1938 року, колектив творців фільму удостоївся Сталінської премії. А автор сценарію Аркадій Добровольський двадцять три роки рубав ліс під Магаданом, був фельдшером моргу, працював директором… хлібопекарні.
Добровольський не витрачав жодної години свого життя; навіть у тюрмі він працював над собою. Життя зводило Аркадія з унікальними «шпигунами»: Манфредом Штерном і Пітером Демантом.
Мовами він займався з резидентом ГРУ Червоної армії в США Марком Зільбертом, громадянином Канади Еміліо Клебером, або «генералом Клебером», командиром 11-ої Інтербригади при обороні Мадриду в 1936-му р., а насправді Манфредом (Мойше) Штерном, євреєм з Буковини, справжнім поліглотом. Клебер умів майстерно вчити мистецтву перекладу своїх підлеглих і побратимів по ув`язненню. Чи не тому Аркадій Захарович так майстерно переклав і Джона Голсуорсі, і Алана Сілітоу? 
Пітер Демант народився в родині кадрового офіцера в 1918 році в Інсбруку (Австрія). Дитинство та юність минули в Чернівцях; учився в німецькій гімназії, згодом — у Чехословаччині. У 1939 р. П.Демант закінчив Ахенський технологічний інститут і радіоінженером повернувся до Чернівців. Енциклопедист, поліглот, вільно володів румунською, німецькою, чеською, польською, англійською, французькою, італійською, українською мовами. Працював перекладачем у Румунській армії. Написав книгу про Чернівці «Перше життя», подарував рідному місту унікальну бібліотеку. Був засуджений як англійський шпигун.
На поселенні Добровольський мав будинок, одружився з лікарем Оленою Орєховою, мав сина Максима 1954 р.
Упродовж 23 років каторжанин на Колимі отримував посилки з Москви. В основному це були книги: філософські праці, дослідження з психології; підручники з англійської, французької, польської мов. Марина, ховаючись від чоловіка, відправляла передачі.
Депутати Верховної Ради СРСР Максим Рильський та Микола Бажан підготували листа на ім’я Микити Хрущова та підійшли з чолобитною папірчиною до голомозого. Умовили. Микита розщедрився: «Випущу, завтра ж випущу, хлопці…»
Першою, кого відвідав Аркадій на волі, єдиною, перед ким став навколішки, була Марина Ладиніна. На той час Пир’єв покинув Марину Ладиніну заради молодшої на 40 років Людмили Марченко, але закулісною владою заборонив іншим режисерам знімати екс-дружину. І вона померла у бідності. Більше Марина та Аркаша не бачилися.
Аркадій Добровольський поїхав до Києва, дружина з сином не наважилися на переїзд. Аркадій отримав квартиру і був відновлений у Спілці письменників України. Працював на кіностудії ім. Довженка, познайомився з Ліною Костенко. Їй 28, йому – 48. Вона молода й принадна, він атлетичного складу, інтелігентний інтелектуал. У книзі «Найбільше диво – життя. Спогади» Микола Руденко написав: «Аркадій Добровольський був витончено інтелігентною людиною…», «Аркадій любив грати в більярд із Миколою Лукашем…» виявляв не тільки настирливість, а й уміння, тож був гідним суперником визнаного майстра. «Що більше я придивлявся до цієї людини, то більше вона мені подобалася. Енергійний, із правильними рисами обличчя, провівши в сталінських концтаборах двадцять два роки (тут би доречно виставити аж три окличних знаки), видавався, однак, порівняно молодим, вродливим, навіть сивина не торкнулася його волосся. Чарівність його образу доповнювали тактовність, широка ерудиція та культура. Не дивно, що в нього закохувалися молоді жінки. Закохалася в нього й наша видатна поетеса Ліна Костенко. Вони навіть пробували створити сім’ю — чому це не вийшло, не нам судити».
Аркадій Добровольський допоміг Ліні Костенко написати сценарій фільму «Перевірте свої годинники» — про українських поетів, які загинули у Другій світовій війні. Фільм на екрани не вийшов. Цензура вдалася до таких «пластичних операцій», що Костенко відмовилася від авторства.
Упродовж п’ятнадцяти років поезії Ліни Костенко в СРСР не друкували. Вона писала «для шухляди», відточувала поетичне слово. Поезії Ліни Василівни ходили у «самвидаві», у діаспорі було видано велику збірку «Поезії». Кваліфіковані переклади власних поезій, польської лірики, зокрема поезій Марії Павліковської-Ясножевської, публікувались у Чехословаччині та Польщі. Професійний перекладач, співавтор був поряд, але життя не складалося. У Аркадія Захаровича відновилися напади епілепсії. М. Руденко писав: «І без розпитувань легко було уявити ті пекельні умови, які з цієї веселої, жвавої, витончено культурної людини зробили інваліда». «Одного разу серед ночі після чергового нападу епілепсії мені довелося везти його з Ірпеня до Києва. То було жахливе видовисько. Добре уявляю, що нерви Ліни Костенко не були пристосовані до таких потрясінь».
Нічого такого не сталось.
Бо хто ти для мене? Сторонній.
Життя соталось, соталось
Гіркими нитками іронії.
Життя соталось, соталось…
Лишився клубочок болю.
Нічого такого не сталось.
Ти просто схожий на Долю.
Лаконічно і небуденно мудра жінка простилася з чоловіком, з яким була на «ти».
Через рік, після повернення дружини і сина, Аркадій Добровольський захворів, у лікарні він зламав шийку стегна.
10 червня 1969-го помер. Похований на Берківцях.
Максим Аркадійович Добровольський працював перекладачем у київському видавництві «Софія». Володіє англійською та польською мовами. Нині пенсіонер, мешкає на Печерську.
Залишити відповідь