«Хай п`ють, потім вони за все заплатять і ми побачимо, хто кого переміг», – сказала мудра мадам Кліко. Було то навесні 1814 року, в уславленому Реймсі, де спочила королева Франції Анна Ярославна, де зберігається знамените Реймське Євангеліє, привезене дочкою Ярослава Мудрого, на якому складали присягу всі французькі королі. У Реймсі російська армія винищувала знамениті виноградники. Коли слуги донесли пані Ніколь про варварство ворожої армії, вона наказала відкрити винні підвали та пустити завойовників. Росіяни припали до безкоштовного вина.
І тут варто згадати гусарів Сумського полку, якими граф Пален, шеф гусарів, пишався. Адже тоді, коли при першій атаці Парижа була знищена піхота, артилерія, сумці врятувалися майже всі, пройшли поперек виноградних рядів. Хіба таємниця, що вони були кращими споживачами вина, але ніколи чарка не валила козака з коня? Хоробрість, доблесть у битвах 1812-1815 рр. увінчала Сумський полк.
Серед сумських гусарів був молодий Артем Терещенко. Їхній полк був розташований в селі під Парижем, де французькі фермери пробували видобувати буряковий цукор. 20-річний Артем Терещенко швидко розібрався з технологією, загорівся ідеєю виробництва цукру на рідній Слобожанщині. Повернувся козак, торгував із ятки, згодом вдало одружився, на придане купив вози і чумакував, заробляючи гроші. І приклеїлося до Терещенка прізвисько «Карбованець», бо купцем був вдалим і надійним. Перший підприємець у династії Терещенків отримав спадкове дворянство, у 1872 р. здійснив мрію, народжену у Франції, заснував «Товариство цукробурякових і рафінадних заводів братів Терещенків».
У червні 1814 перші 10 350 пляшок із оранжевими етикетками прибули на торговельному судні «Добрі наміри» (Чи не ті, що прокладають дорогу до пекла?) до Санкт-Петербурга, 10 серпня – 12 780.
Ціна пляшки сягала 100 доларів. «Мадам Кліко напоїла Росію. Її вино називають «кліківське» і не п’ють нічого іншого», – сказав Проспер Меріме.
Згодом саме Росія найбільше купувала «вина мрійників», а у Санкт-Петербурзі постійно жив особистий посланець мадам Кліко, Луї Боне. «Росіяни вимагають вашого вина так твердо, що доводить: шампанське для них не розкіш, а нагальна потреба», – писав Луї Боне 1814 року своїй хазяйці. Зберігається в архівах і такий лист Луї Боне: «Повідомляю вам радісну новину. Цариця вагітна. Якщо вона народить спадкоємця, у цій величезній країні буде випито море шампанського. Тільки не кажіть нікому ні слова – наші конкуренти можуть цим скористатися».
Виручені кошти допомогли мадам Кліко збільшити виробництво та примножити капітал. Ніколь придбала старі підвали, розширила їх (до площі 12 га довжиною галерей у 18 км).
І сьогодні на торговельному знаку «Дому Кліко» зображені якорі тих кораблів.
Спливло два століття. Французи вже й гадки не мають про росіян. Москалі давно забули смак шампанського, бо лигають горілку та бражку. Та українців північний вражина шматує щодня. Сьогодні у руках окупантів наші заводи у Новому Світі, Массандрі, Магарачі, «Золота балка».
Час українцям повторити слова мадам Кліко: «Хай п`ють, потім вони за все заплатять і ми побачимо, хто кого переміг».
