«Кожний сам відкриває в собі свою Україну!» – казав Іван Опанасович Шовгенів своїй дочці Лєночці (за чоловіком Теліга). Народився Іван Опанасович 12 вересня 1874 р., у селі Кам’янка Куп’янського повіту на Харківщині. У 1893 році закінчив Ізюмське реальне училище, у 1899 – Санкт-Петербурзький інститут інженерів шляхів сполучення. Так уже склалося, що зустрів Іван чуйну, добру дівчину до пари. Уляна Нальянч-Квачковська (1875–1929) родом з м. Старокостянтинова з Поділля, була з українізованого білоруського роду, дочка православного священика опікувалася домом, дітьми. Знайшлися їм старші сини Андрій (1900–1973) і Сергій (1902–1979), татусева улюблениця зеленоока Лєночка. Між собою батьки спілкувалися українською, з дітьми – російською. Колисанки матінка співала рідною, а бавила гувернантка французькою та німецькою. От і заговорила Лєночка французькою, а вже потім імперською; її брати спілкувалися російською. Змалку Олена добре засвоїла французьку і німецьку, не знала лише української. Батько вважав себе українцем, демократом; казав, що Україну в собі кожний відкриває сам.
Шовгенови жили заможно, діти мали все необхідне, щоб здобути добре виховання й освіту. Часто Шовгенови подорожували: виїжджали на Кавказ, милувалися краєвидами Фінляндії. На жаль, Сергій та Олена недочували, потребували висококласного лікаря, тому Шовгенови переїхали до Санкт-Петербурга. Гідрограф зі світовим ім’ям Іван Шовгенів очолював Водний департамент Російської імперії. За свідченням сучасників, це був «рідкісний зразок видатного вченого і практика-інженера». У його послужному списку чимало значних об’єктів — від регулювання рівня Москви-ріки до зрошення Голодного степу під Ташкентом, який завдяки уродженцю України став «хлібним містом». До 1918 р. Іван Шовгенів був доцентом Петербурзького політехнічного інституту. Вчений часто відряджався до Німеччини та Австрії як експерт-гідротехнік, брав участь у престижних міжнародних з’їздах в США та Канаді.
Але пізніше Олена скаржилась у листі своїй найближчій подрузі Наталці Лівицький-Холодній: «Мила Натуся! Я ще більше бездомна, ніж ти, бо ніколи цього дому і не мала. Ні мама, ні батько не мали жодного маєтку, жодного дому, хати, отже, все своє життя батько як інженер, їздив по різних кінцях бувшої Росії і тягав нас за собою. Лише літо, і то не часто, ми проводили на рідній для батька Харківщині, але в різних місцях, так, що і вона не була моїм «домом». Для мене цим домом став Київ, і то вірніше не сам Київ, а його політехніка, яка знаходилася в двох верствах від Києва»
У 1918 році І.О. Шовгенів одержав посаду директора Департаменту Міністерства водних, шосейних та ґрунтових шляхів і родина перебралася до Києва. З 14 вересня 1918 року Вчена Рада Київського політехнічного інституту зарахувала його викладачем зі спеціального курсу внутрішніх водних шляхів на інженерному відділі. Сім’я Шовгенових у той час жила у будинку №2 на території Київського політехнічного інституту.
З приходом більшовиків життя змінилося. Іван Шовгенів разом із сином Андрієм, вояком Армії УНР, емігрували до Польщі. У Києві залишилася дружина з Оленою та Сергієм. Їм довелося виживати під окупацією. «Мій тато виїхав з Києва, коли я мала 13 років, виїхав, як всі тоді думали, на «два тижня», отже залишив маму, мене і Сергія без копійки. Тим часом ці два тижня перетворилися в три довгих роки. Ох, Натуся, якби ти знала, як ми тоді жили… В літі я сапала і полола цілі довгі, пекучі дні на комуністичних огородах, щоб прогодувати себе та й додому принести якийсь «пайок»… Хліб для мене був мрією… Щоб дістати дрова на опал, теж їздили чи ходили в ліс, самі пиляли і рубали, а потім тягнули на своїх плечах чи везли на тачці», – згадувала в одному з листів до Наталії Лівицької-Холодної Олена Теліга.
1922-го мати з дітьми перебралися до Тарнова, де на них чекав батько. До Вінниці потягом, далі пішки селами до Кам’янця-Подільського, а звідти до Польщі. «Тут Україну кожен носить в серцю таку, яку собі виборов у важких змаганнях зі світом і зо собою. І ти її знайдеш сама. Це буде важче, але за те любитимеш її більше, бо це буде дійсно твоя», – сказав тоді доньці Іван Шовгенів. У липні 1922-го сім’я переїхала з Польщі до Подєбрад (Чехословаччина). У 1922–1928 рр. Іван Шовгенів – професор Української господарської академії в Падебрадах (Чехія), та її перший ректор.
Після смерті пані Уляни у 1929 р., науковець одружився вдруге із Зоєю Ліперовською й переїхав до Польщі. Він працював за фахом у Варшаві, брав участь у роботі Українського наукового інституту. На жаль, Лєночка не знайшла спільної мови з мачухою і рідко бачилася з батьком: «Та найбільше мене мучила ця російська атмосфера в домі батька: російські знайомі, російська мова, газети інтереси, ну все. А колись вона притворялася такою українофілкою. Я не могла зрозуміти, як папа все це терпить, і не раз виявляла папі своє обурення», – нарікала в одному з листів Олена.
Упродовж 1901–1943 рр. І. Шовгенів опублікував близько 50 праць із різних галузей водного господарства: «Водне господарство в басейні р. Дніпро на Україні» (1936); «Водне господарство на українських землях в Європі» (1941). Автор низки підручників з гідромеханіки. У Національній науковій бібліотеці НТУ «КПІ» зберігаються наукові роботи І.О. Шовгенова, а також поетичні збірки Олени Теліги.
Гіркими були останні роки: розстріляли гітлерівці Олену та Михайла в Бабиному Яру. Помер Іван Шовгенів на 69-му році життя 13 квітня 1943 року в Данціґу.
У день народження батька, 12 вересня 1979 р., на чужині помер російський поет Сергій Шовгенів, його душа полинула:
Туда, за золото пшениц,
Где Киев, Киев мой нагорный,
Где сладко пилось из крениц,
Журчащих влагой животворной,
Где пел в предместьи соловей,
Порой сиреневой закатной
Про цвет украинских бровей,
Про вольность жизни благодатной!
Залишити відповідь