Володар найвищого звання – повний адмірал, камчатський військовий губернатор, засновник міста Ніколаєвськ-на-Амурі Завойко (Завойка) Василь Степанович народився 27 липня 1810 р. у с. Прохорівка на Полтавщині у родині дворянина, морського штаб-лікаря. Семирічного Василька, козацького нащадка, віддали до Макарівської монастирської семінарії. Вчився у Миколаївському штурманському училищі, потім поступив на службу гардемарином Чорноморського флоту. На бригу «Мінгрелія» під командою капітан-лейтенанта М. Станюковича (батька майбутнього письменника К. Станюковича) гардемарин здійснив перше плавання від м. Миколаїв до м. Севастополь і назад. Під час першої хитавиці хлопчикові стало так зле, що він не вийшов на вахту. Коли про це дізнався капітан М.Станюкович, то наказав негайно вивести Василя нагору, прив’язати до щогли й тримати доти, доки дасть слово, що не боятиметься високих і грізних валів. Завойко згадував: «Я знемагав, блював кров’ю, тремтів від холоду. Не знаю, скільки часу минуло. Зрештою, зібравшись із силами, запищав рідною мовою: «Ой, лишенько, їсти хочу, розв’яжіть…» Юного моряка нагодували сухарями й знову прив’язали в носовій частині корабля, де хвилі перекочувалися через палубу… Розв’язали й уклали в постіль лише тоді, коли той знепритомнів.
Перший свій орден за мужність Василь Завойко одержав у 15-річному віці разом із ровесниками – Павлом Нахімовим, Володимиром Корніловим та Володимиром Істоміним (майбутніми всесвітньо відомими флотоводцями). Потім шістнадцятирічний мічман потрапив на Балтику.
Сімнадцятирічний офіцер Завойко на кораблі «Александр Невский» брав участь у знаменитій морській Наваринській битві (південно-західне узбережжя півострова Пелопоннес у Греції). За це був нагороджений орденом св. Анни 3-го ступеня з бантом. У 1828—1833 рр. служив на корветі «Наварин», пізніше — на фрегаті «Паллада» під командою капітан-лейтенанта П. Нахімова.
У 1834 — 1836-му на транспорті «Америка» — уже в чині лейтенанта — здійснив першу кругосвітню подорож із заїздом на Камчатку. Ще через рік побував на Камчатці й Алясці вдруге.
Після цього зробив перепочинок і зайнявся написанням книги. У 1840 р. надрукував твір у формі листів до брата «Враження моряка під час двох подорожей кругом світу». Цього ж року 31-річний офіцер одружився з 19-літньою баронесою Юлією Врангель, дочкою Єгора Врангеля, викладача царя-нащадка Олександра ІІ, професора права. Дружина В. Завойка була племінницею відомого полярного дослідника адмірала Фердинанда Врангеля (його ім’я носить острів у Північному Льодовитому океані) та двоюрідною тіткою командувача білою армією «чорного барона» П. Н. Врангеля.
Знайшлося у родині В. Завойка 13 діточок, якими батько дуже пишався. «Бог мене нагородив щедро — маю красивих, розумних дітей»,— згадував Завойко.
У 1850 р. В. Завойка призначено камчатським військовим губернатором і командиром Петропавловського порту (нині м. Петропавловськ-Камчатський). Разом із Василем Степановичем на Камчатку приїхала його дружина і разом вони прожили там 17 років.
Під час Кримської війни 1853 — 1856 рр. Завойка з невеликим гарнізоном (125 бійців) успішно відбив два штурми Петропавловську від у десять разів переважаючі сили англо-французької ескадри. Почалося зі звернення губернатора Камчатки генерал-майор Завойка до народу. Він не брехав, не говорив про угоди з ворогом, козацький нащадок чесно сказав: «У нас мало війська, немає хліба, і поки що ні від кого чекати допомоги. Але ми мусимо стояти до останньої краплі крові. Якщо хто виявить малодушність, хай покине межі міста».
Оборонці вистояли. Навіть французький адмірал Февріє де Пуан визнав, що не чекав зустріти в такому нікчемному поселенні сильного супротивника. За цей подвиг Василя Завойка було вшановано, як героя: зокрема, цар Микола І присвоїв йому звання повного адмірала, а уряд надав в оренду на 37 років 6 тисяч десятин землі в районі с. Велика МечетняБалтського повіту Подільської губернії (нині Миколаївщина). Там Завойка розпочав будівництво власної садиби.
Перебуваючи на Камчатці, 3авойко багато зробив для економічного розвитку цього краю та поліпшення становища місцевого російського населення й тубільців-камчадалів. Так, щоб запобігти шахрайству з боку закупівельників хутра промислових звірів, 3авойко запровадив посаду чиновника, до обов’язків якого входило інформувати тубільців-камчадалів про справжні ціни як на хутро, так і на товари, на які вони це хутро обмінюють.
З метою збереження природного потенціалу хутряного промислу наказав припиняти забій хутряних звірів у березні, коли звірі розмножуються.
Він також доклав багато зусиль, щоб призвичаїти тубільців-камчадалів до городництва.
За розпорядженням Завойка на Камчатку було завезено 300 корів і роздано місцевим жителям, а на Паратунських гарячих ключах побудовано лікарський притулок для хворих проказою.
Після Камчатки був Петербург і кожне літо у Причорномор’ї. У своєму селі мореплавець добудував садибу у формі човна, підвал якого виконано у вигляді корабельного трюма. На власні кошти поміщик побудував для селян школу, лікарню на десять місць, млин на березі мальовничого Південного Бугу, який діє до теперішнього часу.
Останні роки відставник жив на Миколаївщині у своїй садибі, у 74 роки він овдовів і упродовж 15 років жив самотою. Помер Василь Степанович Завойко 16 (28) лютого 1898 р. на 89-му році. Похований у садибі на Миколаївщині.
Його ім’я увічнено в назвах бухти та рогу на Авачинській губі (поблизу південно-східних берегів півострова Камчатка).
Залишити відповідь