Колись мене вразили слова Юрія Яновського у “Вершниках”: “Рід розпадається, а клас стоїть!” У житті було навпаки – рід, родичі – основа життя, тому почала збирати матеріали, уклала понад 5 тисяч родоводів. Багато років я мріяла викладати курс родоводів для студентів істориків, літераторів. Історії родів доводять, що Україна – країна родичів.
Ось кілька фактів із життя роду братів Горинів.
Дід, Михайло Горинь, у 1918 році, коли виникла Західно-Українська Народна Республіка, був головою сільської управи.
Батько Микола Михайлович Горинь (1905-1988) був головою місцевого товариства ”Просвіта”, членом УВО, Української Військової Організації. Як тільки 1929 року була створена ОУН – Організація Українських Націоналістів, 24-річний Горинь її членом і районним провідником ОУН. Його переслідували поляки, арештували, засуджували до розстрілу.
У 1929 р. Микола одружився з Стефанією (1911-2003), дочкою солідного землевласника Данила Грека. Дід Данило напередодні I Світової війни виїхав у Сполучені Штати Америки, там заробив грошей, повернувся, купив 40 морґів землі (понад 20 гектарів).
17 червня 1930 р. у с. Кнісело народився син-первісток Горинів, названий на честь діда Михайлом.
10 лютого 1936 р. у с. Кнісело народився Богдан Горинь.
«Наш батько за право мати українську школу, свої читальні тричі сидів у тюрмі і навіть був засуджений до розстрілу, але тоді почалася війна. Він був прикладом для нас, його синів – Михайла, Богдана і Миколи. Він часто казав: «Не бійтеся, діти, бути в тюрмі», – згадував Богдан Горинь.
29 січня 1945 року в селі Кнісело Жидачівського району Львівської області (нині Львівський район) народився молодший син Микола.
У 1941 році «визволителі» принесли горе родині маминих батьків. Вислали на Сибір діда і бабусю, їхнього молодшого сина (вуйка братів Горинів). Залишилася в Україні сестра материної бабусі. Вона жила в селі Нові Стрілиська Бібрського повіту, була дружиною кравця Кирила Лебедя, мала сина Миколу Лебедя (1909 – 1998), двоюрідного брата матері братів Горинів. У 1942 р. дідусь, бабуня, майже всі їхні діти Греки загинули. Єдиний, хто вижив, 20-річний вуйко Грек повернувся з Сибіру, став керівником обласної організації Української повстанської армії. В 1945 році вуйко Грек був убитий у тяжкому бою.
Батько Горинів пішов в УПА. На початку грудня 1944 року родину Горинів НКВС заарештував, відправив на заслання в Сибір. Але Гориням удалося втекти. До весни 1945 року родина Горинів жила в підпіллі.
Оунівець Микола Лебідь за часів Українського державного правління був міністром державної безпеки. Після арешту Бандери 1941 р. Миколу Лебедя називали фактичним керівником ОУН і, разом із Романом Шухевичем, головним організатором Української Повстанської Армії (УПА). Він організував Службу Безпеки ОУН. СБ Миколи Лебедя виконувала функції спецслужби, її функціями були розвідувальна і контррозвідувальна діяльність, захист визвольного руху від проникнення ворожої агентури: очолив пошук і знищення радянської агентури та залишків загону Сидора Ковпака в Галичині. Остання справа СБ – поранення генерала Миколи Ватутіна та захоплення його архіву; член Української Головної Визвольної Ради (УГВР). Микола Лебідь, Мирослав Прокоп, Іван Гриньох, Юрій Лопатинський заснували у Нью-Йорку дослідницько-видавниче бюро «Пролог», яке займалося збиранням та аналізом інформації про Україну, щедро фінансувалося ЦРУ (Центральне Розвідувальне Управління США). У 1952-1974 рр. Микола Лебідь був очільником бюро. Видавництво «Пролог» випускало у світ журнал «Сучасність», передруковувало твори заборонених в Україні авторів, зокрема друковані у «самвидаві» в 1960-1970-рр. Головним редактором «Сучасності» був Тарас Гунчак, професор історії у Раґерському університеті, брат матері Марка Паславського.
Серед авторів самвидаву було троє братів Горинів, двоюрідних племінників Миколи Лебедя.
Михайло й Ольга Горині у серпні 1965-го гостювали у Феодосії у побратима Михайла Масютка. 23 серпня вони заїхали у Планерське (нині Коктебель), на пляжі Михайло грав у шахи із інтелігентним чоловіком. Разом з Романом Іваничуком, Іваном Драчем, Дмитром Павличком і його дружиною Даною піднялися на гору Кара-Даг. Там Михайло Горинь помітив стеження за собою. 26 серпня 1965 року на станції Красне троє кадебістів у цивільному заарештували в купе поїзда “Сімферополь–Львів” Михайла Гориня та його дружину Ольгу; посадили в різні машини та повезли до Львова, у слідчий ізолятор управління КДБ.
26 серпня 1965 р. у Львові заарештували Богдана Гориня – перекладача, працівника Львівського музею українського мистецтва, брата Михайла Гориня.
Ольгу 28 серпня звільнили з-під варти, а за братами тюремна брама закрилася. Їх звинуватили в антирадянської агітації та пропаганді. Михайло Горинь згадував: «…І в шістдесят п’ятому році отримали ми: я мав 6 років, мій брат Богдан мав 3 роки. І, таким чином, ми відбули в Мордовську республіку. І в Мордовії там зустрілися з унікальною особистістю – Михайлом Сорокою».
Як бачимо, члени родини жили в різних країнах, їх розділяв океан, їхні рухи контролював КДБ, але кожний з Горинів, Лебедів, Гунчаків, Паславських увійшов у історію України, як боєць, Герой. Така традиція роду.
Залишити відповідь