3 серпня 1926 р у містечку Товсте на Тернопільщині народився Павло-Богдан Дорожинський. Батько Микола Дорожинський був активним діячем Української військової організації (УВО) й ОУН.
Навчався Павлусь у Львові у приватній вселюдній (публічній) школі «Рідна школа». Частенько друг Дорожинський згадував, як підлітком належав до Пластового куреня “Лісові чорти”, отримав звання “Сеньор”.
З 1943 р. опинився разом із батьками на еміграції. Продовжив здобувати освіту в Українській реальній гімназії в Модржанах (Чехія), згодом – у приватній гімназії у Відні (Австрія). Здобував освіту у таборі для переміщених осіб Ді-Пі. У 1947 р. став членом ОУН.
У 1948 р. вступив до Українського вільного університету (УВУ) в Мюнхені на філософському (спеціальність історія та географія) та правничо-економічного (спеціальність економіка) факультетах. Упродовж п’яти семестрів був слухачем Університету Людвига-Максиміліана в Мюнхені. Став членом Української студентської громади в Мюнхені. 21-річним його обрали президентом Центрального союзу українського студентства (1948—1960).
У Мюнхені почалася журналістика Дорожинського: у 1952-1957 рр був заступником головного редактора газети «Християнський Голос». З 1955 року член Проводу Українських Націоналістів під головуванням полковника Андрія Мельника, згодом – референт Андрія Мельника. У 1954—1957 рр. — голова Союзу Українського студентства у Мюнхені.
Та в Європі українцям-націоналістам стало небезпечно і Павло Дорожинський мусив припинити навчання і поїхати до США. З вересня 1957 року Павло Дорожинський отримав посвідку на проживання в США і вся подальша його доля буде тісно пов’язаною з Новим світом.
Від 1979 р був викладачем, 1981–1986 рр директором школи Українознавства в Нью-Йорку. Упродовж 67 років видавав часописи: «Самостійна Україна», «Сурмач». У 1982-му році обраний головою Центральної управи Організації Державного Відродження України.
Упродовж 1986-1992 рр жив і працював у Канаді. В 1986-му році – заступник головного редактора видавництва “Новий шлях” у м. Торонто. Член Клубу канадських етнічних журналістів. Одержав почесне звання “Журналіст Канади” від Федерального уряду Канади. Від 1988 р був головним редактором журналу ОДВУ “Самостійна Україна”. Видавав журнали, газети, пересилав їх у Зелений Клин, Сахалін, Камчатку, Магадан, Якутію, Бурятію, Куріли, Казахстан, Урал, Воркуту та у всі місця, де жили українці. Збирав бібліотеку української літератури.
У 1989 році Павло Дорожинський повернувся в Україну, у Львові налагодив вихід газети “Українське Слово”, сам редагував її. У 1990 підтримав українських студентів під час «Революції на граніті», працював у Світовому конгресі українців, був довголітнім членом секретаріату цієї організації.
Після переїзду до Києва був заступником Голови Проводу Українських Націоналістів очолюваного Миколою Плав’юком. У 1994 р. в Києві Павло Дорожинський разом із Мирославом Вербовим налагодили випуск газети «Українське слово», друг Павло був заступником головного редактора (1994–1998).
Я була знайома з Павлом Дорожинським. Він вражав своєю інтелігентністю, доброзичливістю, делікатністю, від нього віяло спокоєм.
Член ОУН Онися Дубчак розповіла: «Знала пана Павла з 1989 року. Це була дуже жертовна людина, він покинув своє комфортне життя в Канаді і переїхав в Україну. Мав дозвіл на постійне проживання. Він жив Україною, любив Україну, був невибагливий до свого побуту. Жив звичайним життям українця. Коли він важко хворів, ми часто приходили до нього, читали. Він не хотів помирати, мав багато планів і задумів. Я від нього не чула стогону і жалів, він хворів півтори року».
18 березня у Києві на 89-му році життя після важкої хвороби помер Павло Богдан Дорожинський. Заповів поховати його на Личаківському цвинтарі у Львові. Могила Павла Дорожинського поруч із похованням генерала-хорунжого Армії УНР, одного з керівників Організації українських націоналістів (ОУН) Миколи Капустянського.
