У сім’ї Бандерів було семеро дітей: четверо братів – Степан, Олександр, Василь, Богдан, і троє сестер – Марта, Володимира й Оксана. Усі вони стали діячами націоналістичного руху; всі вони були покарані за це – хлопці були убитими, дівчата – заслані в радянські табори.
4 квітня 1919 р у с. Старий Угринів на Івано-Франківщині народився Богдан Бандера, сьома дитина в родині, молодший брат Степана. Домашню освіту отримав від тата, потім Богдан навчався в Калуській польській школі (1926–1932 рр.). Після «польського вишколу». з 1933 по 1939 рр., навчався в українських гімназіях: Стрийській (відрахований за націоналістичні настрої); поступив до Рогатинської гімназії ім. Володимира Великого. Вступив до ОУН 1939-го. напередодні «золотого вересня» Богдан – студент Львівської політехніки, за одними даними, емігрував до Кракова, за іншими – після приходу «перших совітів» переховувався в селах Калуського і Стрийського повітів, затим нелегально перейшов кордон і за підробленими документами майже рік навчався в 8-му класі Холмської української гімназії (Польща). Після проголошення Акту 30 червня 1941 повернувся до Львова. У 1941 в м. Калуш Станіславської області за дорученням центрального «проводу» ОУН-бандерівців оголосив «маніфест» про створення Самостійної України і уряду Ярослава Стецька. Керував Калуським окружним «проводом» ОУН. Мав прізвисько «Лемко».
Улітку 1941 р Богдан Бандера (псевдо «Богданчик», «Митар») вирушив на східні терени України встановлювати українську владу на чолі однієї з похідних груп ОУН. Восени 1943 р. молодий чоловік із псевдо «Богдан» керував молодіжною мережею Херсонської округи ОУН(б), яка підпорядковувалася Миколаївському проводові на чолі з ОУНівцем під псевдо «Директор» (справжнє прізвище Яворський). Вище за «Директора» в організації стояв «Юрко» – це псевдо Василя Кука, котрий очолював крайовий провід ОУН з центром у Дніпропетровську.
Головним завданням «Богдана» була пропаганда серед молоді ідеї українського націоналізму та незалежної соборної України.
Восени 1943 р. «Богдан» брав участь у замаху на представника нацистської адміністрації. Рятуючись від переслідування поліції у Миколаєві, він із побратимами виїхав у село Піски. «Богдан» оселився у Пісках, в оселі дівчини Моті, яка була членом жіночого осередку симпатиків ОУН.
На початку 1944 р. Миколаївський провід ОУН(б) призначив «Богдана» керувати підпіллям у Баштанському районі, адже той осередок фактично припинив роботу. Яким «Богдан» запам’ятався колегам: «25 років, західняк, усю його сім’ю репресувала радянська влада, нелегал». У протоколах допитів зазначалося: «На вигляд років 18, хоча насправді має 26, з Буковини, низького зросту, худий, білявий … Був фізично слабкий, але рішучий і сміливий, живим у руки не здасться». Богдан Бандера
У лютому 1944 р. німецько-радянський фронт упритул підійшов до Миколаївщини. Богдан Бандера з побратимами побудував один із «бункерів» біля с. Мар’янівка.
На початку березня оселився у криївці «ямі» за 8 км на схід від с. Піски. За декілька днів бункер Бандери виявили німецькі солдати. Після перестрілки підпільники переховувалися у скирті соломи.
Із приходом у березні 1944 р. Червоної армії т підпілля ОУН на Миколаївщині було розгромлене органами держбезпеки.
11 березня 1944 р. (за спогадами жительки с. Пісків Тамари Задираки) «Богдана» випадково застрелили червоноармійці із Сибірської дивізії, котрі перебували у селі на відпочинку. «Коли він забіг у сад, вояки його обступили і почали бити, – розповіла жінка. – Вони прийняли його за німецького шпигуна. Стрілянина припинилася, він заговорив із вояками – казав, що не німець і просив здати його в комендатуру. Я стояла приголомшена… Потім зірвалася з місця й підбігла до солдатів. Кажу їм: «Він же не німець!», а вони: «Ти його знаєш?». «Ні, не знаю, але чую польський акцент, так говорять західні українці», – відповіла їм. «Я Богдан, я українець зі Львова» – промовив юнак. «…позаяк Богдан володів німецькою, польською, українською мовами, але не бажав чи не міг говорити з росіянами російською (згадали «а какая разніца»?), «визволителі» забили його до смерті прикладами. Далі хтось із них пристрелив юнака, «штоби нє мучілся», – писав Ян Чарнецький у газеті «Галичина».
За цією версією, Богдана Бандеру поховали на городі Тамари Задираки.
Історія – суцільний детектив: містить ще кілька версій загибелі Богдана:
– сестри Оксана і Володимира вважали, що їхній брат загинув у 40-х рр у бою з енкаведистами;
– його вбили гестапівці в с. Пісках Баштанського району на Миколаївщині;
– Богдан з дружиною і кількома повстанцями зустріли смерть 19 грудня 1949 року в криївці в с. Старичеві на Рожнятівщині;
– навесні 1944-го повернувся зі сходу України в західні області, потім перебрався до Відня, проживав у Австрії до 1963 р.
