3 січня 1945 р. у с. Лужки Долинського району на Івано-Франківщині народився Ярослав Лесів, поет, священик УГКЦ. Батько та брат Славка Лесіва були в лавах УПА, засуджені за участь в Організації українських націоналістів. З дитинства знав безліч молитов і віршував, наче молився:
Я родом із зелених гір,
Що Птоломей назвав Карпати.
Я з кременю, води і зір,
Приречений любити і страждати.
І щира дяка Богу за усе,
Що пережите із тобою.
Карпати – вічний наш Ковчег,
І Україна в муках родить Ноя.
Після навчання в Івано-Франківському фізкультурному технікумі з 1965 р. Ярослав працював учителем на Кіровоградщині, став співзасновником підпільної організації Український Національний Фронт (УНФ). 29 березня 1967 р. за підпільну діяльність в Українському Національному фронті (УНФ) разом із Дмитром Квецьком, Зеновієм Красівським і Михайлом Дяком його арештували. Слідство вело Івано-Франківське УКДБ. У другій половині листопада 1967 року виїзною сесією Верховного Суду УРСР засуджений за ст. 56 ч. 1 (зрада Батьківщини) та ст. 64 ч. 1 (створення організації) КК УРСР до 6 років позбавлення волі. Звинуваченим інкримінували журнал «Воля і Батьківщина» (з 1964 до 1966 вийшло 16 номерів), «Відкриті листи», «Меморандум УНФ XXIII з’їздові КПРС», «Заяву УНФ». Покарання відбував на 19-му табірному пункті Дубровлагу в Мордовії, у Володимирській тюрмі.
Лиш сірі стіни
І намордник неба
Й «всевидящого ока»
В дверях зирк:
– Ей ти, жівой?! –
Захриплий охоронник
Мене народжує
Й хоронить
День у день.
29 березня 1973 Ярослав Лесів був звільнений.
Знов вертаюся додому
Босий, як колись пішов,
Суєту-суєт і втому
Струшую із підошов.
Працював столяром у м. Болехів Івано-Франківської області на лісокомбінаті. Перебував під адміністративним наглядом.
Через два роки побрався з Орисею, дівчиною з свого села, їм народився син Тарас. «Але коли ми одружувались, я усвідомлювала на що йду, бо знала, що Ярослав уже був політичним в’язнем, знала, що він не зупиниться, бо такою є його душа, його прагнення до справедливості, мрія про незалежність держави. Але не про таку Україну, як маємо нині, незалежну на папері, він і його друг Зеновій Красівський мріяли», – зауважувала пані Лесів.
З жовтня 1979 року Лесів – член УГГ. 15 листопада 1979 року заарештований у Болехові за сфабрикованим звинуваченням у зберіганні наркотиків. За кілька днів до арешту Лесіва викликали на рентген у поліклініку. Під час обстеження його маринарка висіла без нагляду в сусідньому кабінеті лікаря. Протягом цього часу кадебісти зашили під підкладку дві ампули. Обшук Лесіва почали з його маринарки, де миттєво знайшли білий порошок.
За членство в Українській Гельсінській групі Болехівським районним судом Івано-Франківської області за ст. 229-6 ч. 1 КК УРСР (зберігання наркотиків без наміру збуту) Лесіва засудили на 2 роки позбавлення волі. Напередодні звільнення, у травні 1981, повторно заарештований у таборі за тим самим звинуваченням. Півтора року продовжувалося слідство, перебував цей час Лесів у таборі загального режиму ОР-318/46-15 у м. Сарни Рівненської обл.
Розпука, як дев´ятий вал,
Мене вкриває з головою,
«ШІЗО» – аїдовий підвал
Зімкнув безвихідь наді мною.
На знак протесту щодо порушення прав людини Ярослав Лесів 192 дні голодував. «Я приїхала у Рівне, у в’язницю і дізналась, що чоловіка 21 день поїли насильно водою, потім штучно годували через трубку. Ви навіть не можете уявити, який фізичний біль він переносив щодня і так 192 дні… Я думала, що він не виживе, але знала, які вони люди з Зеновієм, який там дух і віра…», – згадувала Орися Лесів. За її словами, чоловіка напівживого привезли у суд і додали до 2 ще 5 років таборів суворого режиму. Під час ув’язнення Ярослав Лесів чітко визначив, що після звільнення вчиться на священик
15 років життя, три відсидки у концтаборах пережив талановитий поет і незламний дисидент. Видав збірку віршів «На лінії болю», про яку Євген Сверстюк сказав: «У ній все справжнє, народжене з болю… За формою поезія Лесіва проста. Вона пливе, як молитва, як подих душі…».
1989 року Ярослав Лесів прийняв сан священика УГКЦ. Одним із побратимів Лесіва був голова Львівської обласної ради В’ячеслав Чорновіл. Товаришував о. Лесів і з Юрієм Шухевичем, головою Українського Конгресового Комітету Америки Юрієм Нестерчуком, політичним діячем з Чикаго Йосипом Бараником, художником Опанасом Заливахою.
21 травня 1989 року в Москві в Лужниках у зв’язку з відкриттям I з’їзду народних депутатів СРСР виступив від імені УГКЦ на 50-тисячному мітингу. Учасник ланцюгового голодування у Москві з вимогою легалізації УГКЦ. Український мрійник говорив: «Коли б сотню хлопців», та драбини… та альпіністське спорядження, то можна було б захопити й Кремль…»
3 серпня 1989 р. разом із С. Хмарою та Н. Симоновою був прийнятий Борисом Єльциним. У листопаді 1989 року провів молебень під час перепоховання в Києві В. Стуса, О. Тихого, Ю. Литвина.
У 1990-му на 500-річчя козацтва босоніж пройшов через Запорізьку греблю, всім містом, поцілував землю Хортиці.
16 січня 1991 р. відвідав у Лук’янівській тюрмі Степана Хмару.
8 жовтня 1991 р. у Києві о. Ярослав обговорював з Л. Кравчуком і депутатами Верховної Ради питання легалізації УГКЦ. У ніч з 9 на 10 жовтня 1991 року 46-річний отець УГКЦ Ярослав Лесів машиною повертався з Києва. За спогадами очевидців на одному з постів машину на деякий час затримала дорожня поліція, а невдовзі у селі Павлівка на Івано-Франківщині
сталася дивна автокатастрофа. Машина, якою було вбито отця Ярослава, рухалась назустріч у бік Івано-Франківська порушуючи всі правила. Вона врізалася не просто в авто священика, а в бік, де сидів отець Ярослав. Ярослав Лесів загинув зразу. За свідченням сина, батька ще раніше намагались викинути з потяга, а іншого разу на трасі невідомі машини затискали його автомобіль з обох боків. У засобах масової інформації повідомили: «… загинув у автокатастрофі…», такі ж повідомлення ми чули про В. Чорновола, А. Єрмака, В. Маняка…
Не вступлюся, рідний краю,
Сам іду на рать ворожу,
Хоч би смертію своєю,
Чорні сили переможу!
Залишити відповідь