21 (9) червня 1838 року в містечку П’ятигірці Кременчуцького повіту на Полтавщині народився син-первісток Олексій Бутовський. Походив із козацького роду Горленків, Олександр Бутовський у 1737–1760 рр. служив чигиринсько-дібровським сотником. Батько — Дмитро Петрович Бутовський — дворянського роду штабс-капітан у відставці мав 350 десятин землі, невеликий завод із розведення породистих коней. Мати – Надія Степанівна фон Кайзер – походила з давнього дворянського роду.
Дитинство Олексія минуло в родовому маєтку батька в Пелехівщині (село Лохвицького р-ну, Полтавщина). Їхня велика дружна родина (було у Олексія четверо братів і дві сестри) жила інтересами рідних. «Всіх нас виняньчила добра, високоморальна й глибоко релігійна няня Агафія Федорівна. Вона нас оберігала як зіницю ока, у неї всі ми навчились малоруської мови, яку не забуваємо до похилого віку».
Батьки виховували малих власним прикладом, власним життям; наймали гарних учителів. Батько Бутовських цікавився своїм родоводом, збирав документи. Від нього Олексій узнав: «Родоначальником нашей фамилии был выходец из Молдавии Александр Юрьевич Бутовский… Он был «благородный уроженец Молдавский» и выехал в Россию в 1730 году…» Перші уроки фехтування Олексій отримав від батька і професійного інструктора. З того часу батько запалився мрією, що первісток стане військовим. Молодший брат Микола (1850-1917) теж став військовим (генерал від інфантерії, теоретик і практик військового навчання та виховання, відомий публіцист, автор історії Полтави).
Олексій Бутовський згадував про неню: «Вона зробила багато для нашого духовного розвитку. Ще в дитинстві, слухаючи або читаючи разом із нею, ми навчалися розуміти прекрасне в рідній поезії…і ми завдячуємо їй чутливістю до всього прекрасного в літературі та мистецтві…Ми жили дружною родиною, і життя наше минало в повному спокою та рівновазі».
Ґрунтовна домашня освіта, потім пансіон, одинадцятирічним вступив до Полтавського кадетського корпусу. Захопився Олексій вивченням англійської, німецької та французької мов.
Згодом (1853-1856) три роки навчання в інженерному класі Дворянського полку, звання унтер-офіцера в Костянтинівському кадетському корпусі. Військова практика в Дворянському полку в Санкт-Петербурзі, у 18 років отримав звання прапорщика лейб-гвардії Павловського полку. Служив репетитором військових наук у Петровсько-Полтавському кадетському корпусі. З 1856 р. навчався на теоретичному відділенні Миколаївської інженерної академії, але без ентузіазму. В Санкт-Петербурзі був призначений викладачем у військову гімназію. Після чого за розпорядженням командування перервав навчання в академії і повернувся в Петровсько-Полтавський кадетський корпус, де в 1858—1861 рр. викладав фортифікацію, фізичну підготовку.
З 1862 р. Бутовський підпоручник, із 1863 р. – поручник. І знову військова служба: 1863 р. – Польща, придушення січневого повстання, орден Св. Анни 4 ст. за хоробрість. З 1864 р. командував ротою. З 1865 р. – штабс-капітан, з 1869 – капітан. Трагічне повідомлення про смерть батька змінило всі плани: оскільки головним бажанням батька було отримання Олексієм вищої військової освіти, він дав собі слово за всяку ціну виконати.
За сім років він пройшов шлях від штабс-капітана до полковника; як педагог – від вихователя до помічника інспектора.
У 1870 р. нагороджений орденом Св. Станіслава 2 ст. Олексій Бутовський залишив стройову службу, щоб завершити навчання в Миколаївській інженерній академії, успішно одержати диплом про вищу освіту.
З 1871 р. Бутовський — вихователь у Санкт-Петербурзькій військовій гімназії, згодом у Головному управлінні військових навчальних закладів і в Олександрівському кадетському корпусі. Викладав теоретичний курс з історії мистецтв, живопису, історії фізичної культури; проводив практичні заняття з фехтування, стрільби, гімнастики і рухливих ігор. На цей період припадає публікація перших напрацювань Бутовського, присвячених різним аспектам фізичного виховання у військах і військових навчальних закладах. З 1872 р. підполковник. У 1878 отримав звання полковника. З 1888 р. Бутовський — член комісії при Міністерстві освіти для розробки питання про викладання військової гімнастики в цивільних навчальних закладах. У цей час він перебував у Європі, де вивчав викладання гімнастичних дисциплін у передових навчальних закладах Швеції, Данії, Німеччини, Бельгії, Англії та Франції. Олексій Дмитрович став спеціалістом освіти в галузі фізичної культури. Він добре володів кількома іноземними мовами, познайомився з іноземними спеціалістами, вільно спілкувався з колегами. У 1888 р. його призначено членом комісії при Міністерстві освіти щодо розробки питання викладання військової гімнастики в громадських учбових закладах. З 1990 р. він запровадив курси з підготовки спеціалістів у галузі фізичного виховання, читав лекції з історії, теорії та методики фізвиховання.
У 1891 отримав звання генерал-майора. З 1897-го став генералом для особливих доручень головного управління військових навчальних закладів Російської імперії. У 1892 р. генерал-майор Бутовський у Франції познайомився з бароном П’єром де Кубертеном. Виявилося, що вони підтримують один одного щодо ідеї відродження проведення Олімпійських ігор сучасності. Між ними зав’язалося жваве листування.
У 1894 р. П’єр де Кубертен особисто запросив О.Д.Бутовського на Міжнародний Атлетичний конгрес до Парижу. Так українець потрапив до перших 13 членів Міжнародного Олімпійського комітету (МОК), обраних на цьому конгресі (мова про представництво його від Російської імперії не йшлася, він був обраний виключно як спеціаліст у цій справі). Загалом Бутовський брав участь у шести Олімпійських конгресах.
Напередодні Афінської Олімпіади-1896 Бутовський спробував створити Олімпійський комітет Росії, але його зусилля виявилися марними. Правляча верхівка Російської імперії відмовилася фінансувати проект. Закордонне відрядження до Австрії, Італії та Греції з 3 березня по 20 червня 1896 р. Бутовський поєднав із участю в підготовці і проведенні Афінської Олімпіади. На Перших Олімпійських Іграх в Афінах, які проводилися з 6 по 15 квітня, у числі учасників змагань не було жодного представника Російської імперії. Причина? Імперія відмовилася фінансувати спортсменів. Правда, кілька спортсменів власним коштом відправилися до Афін, але грошей вистачило лише до Константинополя. До Афін добрався один одесит Микола Ріттер (художник, борець), записався на змагання зі стрільби та боротьби. На старт він не вийшов. Микола Кравченко в газеті «Новое время» писав: «…составление подобного комитета следовало бы поручить вышеуказанному обществу (С.-Петербурзьке атлетичне товариство. – В. Драга) и генералу Бутовскому, который как бывший на прошлогодних состязаниях в Афинах мог бы помочь делу своими добрыми советами».
Після повернення Олексій Дмитрович видав книгу “Афины весной 1896 года”.
На жаль, усі спроби створити в імперії Російський олімпійський комітет не увінчалися успіхом і у 1900 р. О.Д.Бутовський залишив членство у складі МОКу. З 1904 р. – генерал-лейтенант О.Д.Бутовский був нагороджений орденами Олександра Невського, Білого Орла, Святого Володимира ІІІ і ІV ст., Святого Станіслава ІІ ст. з Імперською Короною, Святої Анни І, ІІ, ІІІ і ІV ст., Командорським Хрестом грецького Ордена Спасителя.
Багато сил і енергії доклав Бутовський до створення Головної гімнастично-фехтувальної школи в Санкт-Петербурзі (відкрита 1909 р.), де читав лекції.
В останні роки життя Олексій Дмитрович майже повністю втратив зір. Він надиктував своїй дружині Анні (донька купця Василя Горохова, дітей подружжя не мало) автобіографічні нариси «Прекратившийся род» і «В родном гнезде». У невеликій розвідці (95 сторінок) «В родном гнезде. Летопись рода Бутовских» автор писав: «Знання долі свого роду – велике знання; в ньому і задоволення, і надія». У 1915 р. світ побачили три книги 77-річного Олексія Бутовського: дві книги спогадів і розвідка «Виховання і тілесні вправи в англійських школах». Олексій Бутовський залишив понад 70 друкованих видань з фізичного виховання та його історії.
25 лютого (за старим стилем) 1917 р. у Петрограді Олексій Бутовський упокоївся на 79-му році життя. Похований на Новодівочому цвинтарі.
Залишити відповідь