У школах нам говорили про золотий вік історії, про колиску братніх народів, де панував мир, одна мова, одна віра – і ми вірили, що була Київська Русь, потім велика чорна діра, доки не відродилося Дике поле, степові пірати – козаки, нарешті відбувся екстаз – возз’єднання з Московським князівством. А дозвольте засумніватися, прискіпливіше поритися у фактах «чорної діри» – ХІV – ХV ст.
Дійсно, коли етнічні білоруські та українські землі були у складі ВКЛ – Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського, панувала одна руська мова, одна віра, одне право. Навіть князів ВКЛ ховали в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. Чи не тому в окупованому гітлерівцями Києві у листопаді 1941 р. радянці знищили Успенський собор?
Московське князівство тоді «кришувала» Орда. Час від часу московити воювали з сусідами. Втім, про прикордонні (локальні) війни 1339-1340 рр., 1368—1372 рр., 1406—1408 рр. у підручниках з історії нічичирк. Хіба «братні» народи «іхтамнєти» можуть воювати? Особливо діставалося прикордонним землям між Великим Князівством Литовським і московським князівством. Такою буферною зоною було Смоленське князівство.
Літописи згадують, що Смоленське та Полоцьке князівства утворилися на землях слов’ян-кривичів (білорусів), там почало розвиватися білоруське літописання. Фортеця Смоленськ розташована на водорозділі між Дніпром та Західною Двиною, з XII ст. контролювала головний шлях із Москви на Захід.
Щоб убезпечити землі ВКЛ від східного загарбника, у 1395 р. князь Вітовт увійшов у Смоленськ. У 1401 році смоленський князь Юрій Святославович разом зі своїм тестем рязанським князем Олегом відвоювали Смоленськ. У 1404 році литовське військо князя Вітовта і його двоюрідного брата, польського короля Ягайла знову обложило Смоленськ і протягом двох місяців безуспішно обстрілювало місто з гармат. Князь Юрій Святославич поїхав до Москви, аби подивитися в очі Василю I Дмитровичу, заручитися його військовою допомогою чи підкоритися владі сусіда, щоб не бути завойованим Литвою. Поки князя не було, бояри вирішили кому краще здатися – і відкрили міські ворота для Вітовта. Так Смоленськ на 110 років опинився у складі Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського.
У 1480 році Московське князівство звільнилося від татарської влади, володар Москви Іван ІІІ отримав титул не тільки Великого князя, але й «з Божої волі володаря всієї Русі». Щойно московські князі звільнилися від панування Орди, як вони оголосили себе захисниками православного люду, заявили про ідею повернення собі «давньоруської спадщини» («воссоєдінєніє русскіх зємєль»).
Московське князівство прихопилося збирати землі: анексувало Новгородську землю (1478), Псков, Тверське (1485) і Рязанське князівства. Територія Московської держави збільшилася втричі.
Щоб московити мали право претендувати на першість у православному світі, а московські князі – права на царський титул, Москві був потрібний Київ, землі України. На той час Русь-Україна була у складі Великого князівства Литовського. От і пішли «братушки православні» нести «руський мір» єдиним відомим їм способом – війною. Історики нараховують шість повномасштабних литовсько-московських війн.
І війна Московського князівства та Кримського ханства проти Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського (1487–1494).
Князь московський Іван ІІІ Васильович намагався відокремити від Литви Верховські князівства, що знаходились у верхів’ях Оки. Литовський контроль над цими територіями послабився і місцеві князьки почали в 1487 році поступово перебігати на сторону Москви. 
7 червня 1492 р. помер 64-річний Казимир IV Ягеллончик (або Казимир Андрій Ягайлович) – нащадок короля Русі Данила, син руської княжни Софії Гольшанської, великий князь литовський, король польський. Доки розв’язувалося питання королівської влади, на литовські землі увійшло московське військо. 
Великий князь литовський Олександр Ягеллончик, через відсутність підтримки від брата Яна Ольбрахта, на початку лютого 1494 р. у Москві підписав з Іваном ІІІ “Вічний мир” з московською державою. Так завершилася Перша війна Московського князівства та Кримського ханства проти Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського (1487–1494).
Литва погоджувалась на входження до московського князівства — Новгорода, Пскова, Твері й Рязані.
Москва — відмовлялась від претензій на Смоленськ і Брянськ, які залишались у складі ВКЛ.
Великий князь Литовський (з 1492 р.) Олександр Яґеллончик мав одружитися з дочкою Івана ІІІ — Оленою.
