Рід Горбачевських гербу Корчак (Horbaczewski herbu Korczak) тягнеться з ХІV ст., його основоположником був Дмитро де Боратин (1370 р.).
Більшість з них у XVІІІ – ХІХ століттях були священиками.
Симон Горбачевський був парохом у Галичі, Кінчаках та Усті Зеленім.
Його син Андрій (1758-1831) – священик в Езуполі.
Священиком працював у Кінчаках і другий син Симона Василь.
Третій син Симона Петро став священиком в Усті Зеленім, там, де працював батько.
Правнук Симона Іван Горбачевський став священиком у селі Небилів, що на Прикарпатті за Калушем.
Михайло – правнук Симона Горбачевського став військовослужбовцем в австрійській армії.
По військовій лінії пішли син і внук Михайла: син – Едмунд-Михайло (1850 р.) дослужився до чину генерал-лейтенанта, а внук Домінік був ротмістром в австрійській армії.
Ще один син Михайла Василь служив капітаном артилерії.
Сини Василя Горбачевського Яків (батько Івана та Антона), Бенедикт і Хризант (дядьки Івана та Антона) стали священиками.
Бенедикт – у Борщові, Скоморохах Нових і Вільхівці, Яків – у Зарубинцях.
Четвертий син Василя, дядько Івана та Антона Горбачевських, Микола працював учителем у Підволочиську.
Сини Василя Горбачевського, Іван (1854-1942) та Антон (1856-1944), сімнадцяте покоління шляхетного роду.
Обоє братів увійшли у світову історію, були вірними друзями, відданими українцями, прожили по 88 років, померли від однієї хвороби. 
Старший брат, Іван Якович Горбачевський, світової слави вчений-біохімік та епідеміолог, кандидат на Нобелівську премію з фізіології та медицини 1911 року; перший у світі міністр охорони здоров’я. Протягом 30 років професор був деканом і ректором Празького університету. Він організував Інститут лікарської хімії, який готував наукові кадри з лікарської хімії для вищих навчальних закладів Чехо-Словаччини; створив чотиритомний курс лікарської хімії чеською мовою. 
Антон Якович Горбачевський, доктор права (1884), відповідальний редактор газети «Діло» – першого громадсько-політичного часопису, що виходив українською мовою (1883 – 1884), засновник Літературної бібліотеки «Діла» (1883), співавтор «Німецько-руського словника правничих і адміністраційних висловів» – першого в Україні лексикографічного правничого видання (1893), член дирекції першого в Галичині українського страхового товариства «Дністер» (1892), ініціатор і меценат створення приватної гімназії з українською мовою навчання у Чорткові (1911), посол до Галицького сейму (1913), член Вищого державного трибуналу Австрії у Відні (1912 – 1914), член Виділу Української національної ради ЗУНР (1918 – 1919), представник ЗУНР у надзвичайній дипломатичній місії Української народної республіки у Варшаві (1919), тричі був обраний до Сенату Польщі (1928 – 1938), обирався віце-Маршалком Сенату (1935), відкривав сесію Сенату 1935 року, як Маршалок-сеньйор, Голова Українського парламентського клубу у Сенаті (1930 – 1938).
