Кобилянський Степан – один із трьох молодших братів Ольги Кобилянської.
«Коблянські (Кобилянські) гербу Сас – війтівсько-князівський рід із с. Кобло та Коблянська Воля Самбірського староства. Виводяться від якогось Яцьковича, що у 1499 р. отримав від Яна Ольбрахта право на заснування вказаних сіл та володіння війтівством-князівством. Один із них Василь Коблянський у 60-х рр. ХVII ст. переселився в Галицький повіт, став священником у с. Микитинцях. Там прізвище трансформувалось у Кобилянський.» Смуток І. Перші документальні згадки про перемишльські роди гербу Сас (XIV-XVII ст.).
Народився Кобилянський Степан 8 січня 1866 р. у містечку Гура-Гумора, п’ята дитина в родині урядовця Юліана Кобилянського та його дружини Марії Йосипівни з Вернерів Кобилянської. У побуті Кобилянських панувала німецька мова, але звичним було спілкуватися румунською, українською. Всі діти родини вчилися малювати та грати на музичних інструментах. Степан почав малювати з пуп’янку, за що старший брат Юліан називав Степана «генієм у малюванні».
Разом із родиною до 1878 р. мешкав у Сучаві та Кімполунзі. Здобував хлопчина освіту у чотирикласній народній школі, Сучавській гімназії. Дванадцятирічним Степан вступив до військової школи (1878–84 рр.) у місті Вінер-Нойштадт (передмістя Відня, Австрія). Звісно, що всі канікули хлопець проводив у родині, спілкувався з рідними, слухав як Ольга читала власні твори, про що писала в автобіографії Ольга Кобилянська «Про себе саму».
У 1884 р. Степан Кобилянський розпочав військову службу у 24 піхотному полку в Австрії. Уявіть собі, що офіцер під час служби з 1885 року відвідував заняття у Віденській академії мистецтв. Охоче малював портрети знайомих, пейзажі, дарував і продавав їх, але ніколи їх не підписував.
18 серпня 1886 р. Стефан Кобилянський закінчив Військову Академію у Вінер-Нойштадті, і з 1 вересня 1886 р. отримав звання лейтенанта (ранг Nr 47), бо був за рейтингом успішності 47-м, серед 90-та випускників академії того року. За розподілом потрапив у 41-й Буковинський піхотний полк (Чернівці), 27% якого становили буковинські русини (українці). Опинився Степан у колі рідної сім’ї і більше нікуди не хотів виїздити. Він поспішав увічнити риси найдорожчих: «Портрет матері», нині експонується в літературно-меморіальному музеї Ольги Кобилянської; три портрети сестри Ольги (пам’ятаєте малюнок, виконаний 1889 р., що зображує 25-річну дівчину, запнуту у хустку?). Для альбому Августи Кохановської (подруги Ольги) художник створив акварельні мініатюри.
У 1890 р. Степану Кобилянському присвоїли звання обер-лейтенанта 41 піхотного полку. Щоб не розлучатися з родиною, у 1896 р. Кобилянський перевівся до 22 полку ландверу, у Чернівцях. У 1897 р. йому присвоїли звання Гауптман 2 класу. 26 січня 1897 р. Степан Кобилянський одружився з Євгенією Шанковською. 
Згодом його перевели до Радівців. З кінця 1899 р. до 1909 р. знову служив у Відні, викладав мистецтвознавство у Військовій академії. Жили Степан і Євгенія Кобилянські у будинку по Gerlgasse, 16 у Відні. 
25 – 29 жовтня 1902 р. у них гостювала Леся Українка проїздом із Києва до Сан-Ремо.
У1909 р. Степана Кобилянського перевели у 26 полк ландверу в Марбург до Словенії у м. Марібор. У 1910 році йому присвоїли звання майор ландверу, і перевели до 32 -го полку ландверу у м. Новий Сонч.
Відірваний від України Степан створює альбом портретів українських письменників для народних бібліотек-читалень. Зберігся лист до сестри Ольги від 25 березня 1911 р. про зацікавленість творчістю Т. Шевченка, результатом чого став «Портрет Тараса Шевченка».
1913 р. Кобилянського підвищили до оберст-лейтенанта (підполковника); у 1915 р. – до Оберста (полковника). Він очолив 32 полк ландверу. У 1917 р. Кобилянський вийшов на пенсію, у званні полковник у відставці. У серпні 1917 року разом із австро-угорськими військами Степан Кобилянський повернувся у Чернівці, зустрівся з рідними, намалював сестру.
У 1919 р. залишився жити у м. Марібор (Словенія).
Там він і помер 1 лютого 1940 р. За заповітом його тіло було піддане кремації в австрійському м. Грац, а урну з прахом встановлено на Маріборському цвинтарі «Побреже».
