– І як розуміти виступ Матаса Мальдейкіса, депутата Литовського Сейму: «Я вимагаю негайного виведення російських військ з історичної сфери впливу Великого князівства Литовського, в тому числі з Білорусі та України. Експансія Росії на захід після анексії Новгорода в 1478 році є обурливою провокацією Russia,» – репетують Хомівна.
– Як? Справжні політики не забувають історії, не прощають ворогів. Уяви собі: у 1480 році Московське князівство звільнилося від татарської влади, володар Москви Іван ІІІ отримав титул не тільки Великого князя, але й «з Божої волі володаря всієї Русі». З цього часу розпочався період воєн із європейськими державами – Польщею та Великим князівством Литовським, Руським і Жемайтійським.
Як годиться, спочатку була брехня – декор офіційної мети подібний до сучасної – міф про захист православного люду, реалізація ідеї повернення собі «давньоруської спадщини» («воссоєдінєніє русскіх зємєль»). Неофіційно: як і сьогодні Москві був потрібний Київ, землі України, що давало московитам право претендувати на першість у православному світі, а московським князям права на царський титул.
Московське князівство прихопилося збирати землі: анексувало Новгородську землю (1478), Псков, Тверське (1485) та Рязанське князівства. Територія Московської держави збільшилася втричі.
А потім було шість війн між Великим князівством Литовським і Московським князівством; дванадцять польсько-російських війн…
– А как жи калибєль трьох братских народаф? – не стрималася Софочка
