Червоний терор більшовики почали з афішованого вбивства першого міністра освіти УНР Івана Стешенка. А потім був секретний наказ НКВС без терміну давності – знайти і знищити міністрів Центральної Ради, членів уряду всіх скликань. Склали списки і за ними відкрили полювання, ловили та знищували. Згадайте гучні справи!
Справа УНЦ: засуджено 50 осіб, з них 6 міністрів отримали 3-10 років. Справа СВУ: 45 осіб, три міністри – Єфремов, Ніковський, Чехівський.
Нам співали про вісну народаф, Пабєду, а що ж було після тої біди? У травні 1945 р. у країнах Європи були викрадені 5 членів Української Держави: серед них найстаріший 77-річний Максим Славинський, учень Володимира Антоновича, поліглот, перекладач, перше кохання Лесі Українки, міністр праці помер у в’язниці від голоду (дистрофії).
12 травня 1945 року військова контррозвідка СМЕРШ Першого Українського фронту заарештувала у Празі професора Українського вільного університету Валентина Садовського. 
Хто ж такий Валентин Садовський? Валентин Садовський народився 1886 р. (точна дата невідома) у сім’ї священика у с. Пліщині на Волині, нині Шепетівського району Хмельницької області. Навчався в Острозькій гімназії, на юридичному факультеті Університету Св. Володимира. У 1904 р. 18-річний студент став членом Робітничої української партії (РУП), а згодом — одним із керівних діячів Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). У1907 році був заарештований.
З 1909 р. здобував освіту на економічному факультеті Петербурзького технологічного інституту.У Петербурзі брав активну участь у створенні українських студентських громад, входив до складу їх керівних органів — Інформаційного бюро та Головної ради. Співробітничав із часописом «Український студент».
У березні 1917 року В.Садовський став одним із засновників Української Центральної Ради, згодом членом Малої ради. П’ятнадцятого червня 1917 року Центральна Рада створила перший український уряд— Генеральний секретаріат, до складу якого увійшло 14 генеральних секретарств. Очолити генеральне секретарство зі справ судових (із справ юстиції) доручили В.Садовському, який мав юридичну та економічну освіту. Крім того, за відсутності голови уряду В. Винниченка, Валентин Васильович нерідко виконував його обов’язки.
За доби Української держави гетьмана П.Скоропадського, Валентин Васильович брав участь у роботі політичної комісії українських парламентарів на переговорах з делегацією РСФРР.Одночасно викладав на курсах українознавства та позашкільної освіти.
У жовтні 1920 року був призначений народним міністром праці в кабінеті А. Лівицького.
У листопаді 1920 року В.Садовський разом з урядом Директорії емігрував до Польщі, а потім до Чехословацької республіки, де працював у наукових інститутах і вищих навчальних закладах. Викладав на професорській посаді в Українській господарській академії у м. Подєбрадах, очолював кафедру економічних наук Українського наукового інституту у Варшаві, член «Наукового товариства ім. Т. Шевченка». Займаючись науковою та педагогічною діяльністю, Валентин Васильович продовжував брати участь у політичному житті, був експертом з економічних питань в уряді УНР на чужині.
12 травня 1945 року у Празі за «роботу, ворожу СРСР», як зазначено в документах слідства, військова контррозвідка Першого Українського фронту (СМЕРШ) заарештувала професора Українського вільного університету Валентина Садовського.
Спеціальним літаком Садовського відправили до Лук’янівської тюрми Києва. Офіційний арешт оформили лише 6 грудня. В ув’язненні у нього виявлено туберкульоз легень.
Колишньому міністру уряду УНР інкримінували друк антирадянських творів: «Нарис економічної географії України» (1920), «Проблеми індустріалізації у народному господарстві» (1929), «Районізація України» (1931), «Сучасні проблеми економіки України» (у співавт.) (1931), «Праця в УРСР» (1932), «З підсумків колонізаційної політики в СРСР» (1936), що передбачало санкцією статті 10 років ув’язнення або вищу міру покарання — розстріл. 30 березня 1946 року Військовий трибунал військ НКВС ухвалив вирок Валентину Васильовичу – 10 років виправно-трудових таборів. Касаційна скарга Валентина Садовського була відхилена.
24 листопада 1947 р. у камері Лук’янівської тюрми кримінальники убили 61-річного Валентина Садовського. Могили немає.
Директор тюрми дав довідку: «Подследственный не может быть доставлен на суд в связи со смертью»
Залишити відповідь