Про таємну лебійську мову

– Щось ти помилятися почала, – пиляє мене Хомівна – Чому ти пишеш «Арго, лебійська мова чи феня?» Чому не написати просто – «лесбійська»? Це ж від острова Лесбос пішла «рожева мова»?
– Сонечко, я не помилилася – лебійською називається таємна мова сліпих кобзарів (від слова “лебій” – музикант, кобзар).
– Ага, значить, у сліпих бандуристів, лірників, кобзарів була своя таємна мова?
– Не зовсім так, сусідонько. Бачиш, лірники, кобзарі відомі з часів Русі. У польських хроніках XV–XVI ст. згадувалися імена кобзарів (Чурило, Стечко, Тарашко). На Запорозькій Січі сліпі кобзарі, які складали власні думи та пісні, шанувалися на рівні гетьманів, були елітою. Вони супроводжували козаків у походах, думами й піснями підносили бойовий дух війська. Відомо, що радниками Богдана Хмельницького були кобзарі.
З XVIII ст. аристократичним інструментом стала бандура. У 1738 р. у Глухові (Сумщина) було засновано музичну школу для навчання здібних дітей співу і гри на різних інструментах (кобзі, бандурі, торбанові).
Школу торбаністів заснував козак Ревуха (граф Вацлав Ржевуський), там викладав Тимко Падура.
– Ага, значить бандура – дворянський інструмент? – веде своє Хомівна.
– Можна й так сказати. Відомо ж бо, що поезії з однаковою назвою «Бандурист» написали дворяни – поет-романтик Левко Боровиковський (1830) та друг Тараса Шевченка Микола Маркевич.
– А чи не Маркевичу Тарас Шевченко присвятив вірш «Бандуристе, орле сизий»?
– Твоя правда, саме Миколі Андрійовичу присвячено:
Бандуристе, орле сизий,
Добре тобі, брате,
Маєш крила, маєш силу,
Є коли літати.
Бачиш, із XVIII ст. мандрівні співці-кобзарі об’єднувалися в цехові братства, що мали власне господарство, управу, печатки, касу, навіть суд. Тоді й запанувала таємна мова (жаргон) лебійська мова. Її знали козаки-характерники, кобзарі, які знали шлях нації, готували учнів, будили свідомість українців, адже мову, історію, культуру зберігали саме вони у бездержавній Україні.
– Чи не тому перший збірник поезій Т.Шевченка має назву «Кобзар»?
– Так, Шевченко наче брав на себе місію сліпих кобзарів: оберігати мову, культуру, доносити українцям історію. Промовистим є офорт – фронтиспис за малюнком Василя Штернберга: народний співак – кобзар із малим поводирем-міхоношею.
– Слухай, чому нам цього в школі не говорили?