О. Мурашко. Портрет А. Прахова, 1904 р.
Андріан Пра́хов народився 16 березня 1846 року у м. Мстислав, Білорусь.
Батько Андріана Пра́хова, Віктор Іванович (археолог, лінгвіст), директор Дворянського училища . Дід по батькові – священик, бабуня – Євдокія Василівна Полубінська – з бідного князівського роду могилівських дворян. Родина мала шістьох дітей, щоб дати їм ґрунтовну освіту, переехали в Петербург. У домі Прахових частими гостями були М.Антокольський, Аполлон Майков, Д.Менделеєв, М. Мурашко. Двоє нащадків Прахових – Мстислав (1840-1879), лінгвіст, перекладач і Адріан – стали професорами.
19-літнім студентом історико-філологічного факультету Петербурзького університету Андріан Прахов закохався й одружився з 16 річною Емілією, французькою підданою. Втім шлюб не перешкодив навчанню. Андріан здобув ступінь кандидата історії мистецтв; Емілія закінчила консерваторію за класом фортепіано, брала уроки у Ференца Ліста. Родина багато подорожувала Європою, відвідала майже всі відомі музеї. Довгий час жили в Італії, народили там двох дітей.
Нарешті доктор історії мистецтв Андріан Прахов із родиною переїхав до Києва. Вони оселилися на Великій Житомирській, 6. Емілії було 32 роки, вона мала трьох дітей: старшій Олені було 10, Миколі (Кока) – 8, Олі – 2 роки. Товстувата пані не була красунею, але полонили її темно-волошкові очі, запам’ятовувалися спокусливі губи. Крім того, вона була розумною, гострою на слово, швидкою у діях. Її салон із задоволенням відвідували, потім круто пліткували і знову ж туди йшли. Скільки пліток було, коли Емілія Львівна обурилася і вилила на дружину Антокольського відро води! Як чесалися язики добродіїв, коли у пана професора була чергова смуга закоханості! Адже тоді Емілія Прахова влаштовувала бурхливу сцену чоловікові та йшла з дому, її розшукували, а, коли вона поверталася, то зачинялася в кімнаті й увесь час грала чарівні сумні музичні композиції.
Андріан Пра́хов досліджував оздоблення Софійського собору та фрески Кирилівської церкви в Києві, керував групою художників, які здійснювала розпис Володимирського собору у в 1884–1896 рр. Був автором проектів ряду деталей інтер’єру, зокрема бронзових вхідних дверей, мармурового іконостасу, меблів Володимирського собору.
Салон Прахових в основному відвідували люди мистецтва, які працювали над оформленням Володимирівського собору в Києві. Серед гостей був 27-річний Михайло Врубель. Андріан Прахов запросив студента з Петербурга, щоб той за скромну плату в 1200 руб. зробив розписи у Кирилівській церкві. Юнак із насолодою спілкувався з 32-річною господинею, поступово закохуючись. Його друзі відмітили, що Михайло рідше заходив до кав’ярні «Жорж», почав умиватися французькими парфумами, витрачати величезні кошти на найкращі сорочки. А Емілія Львівна цього не розуміла, сварила, що він марно викидає гроші. Подарував їй пречудову дорогу акварель – вона відмовилася, і розірвав Врубель ту роботу на очах коханої.
А коли Михайло Врубель попросив дружину професора позувати для образу богоматері, пані Емілія погодилася. Збереглися начерки, на одних – обличчя Емілії Прахової, на інших – видно канонічне втілення Діви Марії. Правда, очі ще більші і в них уже інший вираз. А у конечному варіанті ікони – величезні сумні очі.
Це була їхня єдина близькість. Тільки малюючи її, він міг повністю оволодівати цією жінкою. Ескізи виходили напрочуд чуттєвими, коли їх побачив Андріан Прахов, в образі Богородиці він упізнав свою дружину. Що робити? Врубель занадто сміливий, за таке треба карати, але вигнати не можна: не завершені роботи в Кирилівській церкві, на черзі розпис Володимирського собору. Тому Прахов вирішив не сваритися з Врубелем, а тимчасово відвернути його від дому, бо хто знає до чого доведе те позування. І художника відправили до Венеції повчитися, набратися досвіду. Але краса Італії не гоїла біль розлуки, кожного дня Врубель писав листи Емілії. Коли він повернувся до Києва й оприлюднив створене, Прахов побачив ікону Пресвятої Богородиці, сумнівів не мав: Врубель зобразив Емілію та молодшу дочку Олю. Отже, в Італії художник не забув обличчя його дружини. З цієї причини Адріан Прахов розірвав контракт на розпис Володимирського собору.
На Врубеля очікувало нове рокове кохання та щасливий шлюб, хронічні фінансові скрути й підтримка друзів і прихильників, гучна слава, хвороба та лікарня для душевнохворих.
Андріан Прахов не міг простити дружині її захоплення, тому Емілія Львівна з чоловіком роз’їхалися й жили нарізно, хоч офіційного розлучення не оформляли. Упродовж десяти років доктор-мистецтвознавець викладав у Київському університеті.
14 травня у Ялті 70-річний Андріан Прахов відійшов у кращий світ.
