16 березня 2009 року у Торонто пішов у Вічність 66-річний Йо́сип Тереля (англ. Josyp Terelya), український поет, художник, в’язень совісті, політемігрант із СРСР, позбавлений громадянства.
Народився Йосип Тереля 27 жовтня 1943 року в бойківському с.Келечин на Міжгірщині, де побачив світ о. Августин Волошин. Батька Йосипа заарештувало гестапо і забрало до концтабору, а його виховання й опіку взяли на себе дідусь з бабусею, ревні християни.
Прізвище батька Йосипа було Пойда, однак бабуся Єва (по батьківській лінії) переписала його на своє прізвище – Тереля, щоб продовжити родову лінію. Предки бабусі мали аристократичне походження, її родовід розпочинався від часів правління Данила Галицького. Є герб цього роду.
Після приходу влади «визволителів» батьки ревно їм служили: батько — особливий уповноважений ЦК КПУ по боротьбі з націоналізмом, мати — вчилася у Вищій партійній школі при ЦК КПУ в Києві — «ходила у панах». Бабуся не любила ні влади, ні її прислужників.
До 13 років Йосип жив із дідусем і бабусею в Сваляві, закінчив там початкову школу та став хуліганом. Дорослій людині, яка обізвала його «задрипаним гуцулом», юнак плюнув у обличчя, за що був виключений зі школи і отримав відповідну характеристику..
А далі – ще складніше – участь у Національному фронті, за що Йосип Тереля отримав чотири роки тюрми. Йосипові вдалося втекти, але ненадовго. 23 роки провів Йосип Тереля в радянських тюрмах (з них 9 років — в одиночці) за те, що був активістом українського католицького правозахисного руху. За цей час він у містичний спосіб здійснив дев’ять успішних втеч із колоній посиленого режиму.
У 26 років у в’язня стався інсульт і параліч, коли прийшла капітан Єремєєва та почала кричати, що вона чекіст, а вже потім лікар, що вона поставить «сволоч бандерівську» на ноги. Від її лікування кров пішла горлом, носом, правим вухом. Це було напередодні Нового року, хворого помістили на дрезину й повезли лікувати. Сил додавала думка про кохану Олену. Останні п’ять років Тереля перебував у психушці (за спогадами знайомих, тримали доки зламали психіку геть).
Зрештою Петра Рубана та Йосипа Терелю Рейган виміняв у Горбачова на шпигунів. Верховна Рада СРСР 21 січня 1988 року позбавила Й.Терелю, його дружину і трьох малолітніх дітей радянського громадянства та видворила їх за межі Батьківщини – України. Політичний притулок родині Й.Терелі надала Канада. Після прибуття до Торонто заснував власне видавництво, журнал «Хрест» та «Монархія і Україна», відновив вихід журналів «Воля і Батьківщина» та «Назарет», виступав на міжнародних конференціях, конгресах та симпозіумах, видавав свої книги, читав лекції у 29 католицьких університетах. На Заході Й.Терелю називали «ходячим апостолом», його приймали у своїх резиденціях королі і президенти великих держав, Папа Римський. У США він виступав перед Конгресом, його приймали у Білому Домі, Пентагоні, ЦРУ. Пророцтва Йосипа Терелі на сто відсотків співпадали з прогнозами розвідки.
У 1994 р. він був повністю реабілітований, але українського громадянства не удостоєний.
Англомовна біографія Й. Терелі «Свідок» про переслідування ГКЦ у колишньому СРСР у 1991 році вийшла накладом 2 мільйони примірників. Серед книжок останнього часу не можна не згадати «Царство Духа», «Тіло і кров», «Нариси історії католицизму» та ін. Про цього українського в’язня сумління знято 14 документальних кінострічок. Йосип Тереля описаний у бестселері Майкла Брауна «Труба Гавриїла». Папа Римський провів з українським пророком тридцять шість аудієнцій. Іван Павло ІІ розпитував його про майбутнє.
Помер Й.Тереля 16 березня 2009 року в Канаді. Згідно із заповітом, поховали незламного українця у вишивці у с. Н. Болотне Іршавського району поруч із побратимом. Дружина Олександра на сумних урочистостях сказала: «Він належав не мені, а Україні. Тому я його віддаю їй».
