19 червня 1917 р. у Росії за пропозицією 28-річної Марії Бочкарьової (з дому Фролкової) сформовано з’єднання, яке не мало аналогів у світі – жіночий батальйон смерті. На кашкетах вони мали череп із схрещеними кістками.
Марія – сільська дитина. У 15 років її видали заміж за Опанаса Бочкарьова. Чоловік-пияк не викликав ентузіазму у дівиці, тому вона переселилася до м’ясника, єврея Якова Бука. Коли ж Яшку арештували за розбійні напади, Марія пішки пішла за ним у Якутськ. Там Яшка приєднався до банди хунхузів, дуже запив і знайшов утіху в мордобої дружини. У цей час почалася перша світова і 25-річна жінка побажала записатися до лав діючої армії. Коли Марії відмовили, вона відправила телеграму царю й отримала позитивну відповідь. Так вона попала на фронт. 
Після двох поранень Бочкарьова стала кавалером Георгіївського хреста, отримала чин старшого унтер-офіцера.
У 1917 р. Олександр Керенський звернувся до Марії Бочкарьової з проханням створити «жіночий батальйон смерті», хоч генерал Брусилов був проти. За допомогою дружини Керенського, петербурзьких інституток було сформовано два піхотні батальйони, що мали понад 3 тисячі жінок. Голомозі добровольці почали скаржитися на залізну дисципліну й на те, що Бочкарьова «бьёт морды, как заправский вахмистр старого режима». За короткий час жінки-добровольці здиміли, лишилося три сотні крейзі. Вони й склали особливий батальйон, який захищав Зимовий палац. 
Схоже, що ці жінки були зґвалтовані п’яними більшовиками. У Пітирима Сорокіна є відомості, що тих жінок по-звірячому добивали, бо вони майже єдині, хто не покинув палац (есе «Бійня 1917»).
Марія Бочкарьова не визнала влади більшовиків. Вона втекла за кордон, де мала аудієнції з Президентом США Вудро Вільсоном у Білому домі та королем Великобританії Георгом V у Лондоні; заручилася його фінансовою підтримкою.
У білій столиці, м. Омськ мала аудієнцію з адміралом А. Колчаком.
7 січня 1920 р. Марія була арештована. Як непримиренний ворог більшовизму, 16 травня 1920 р. у Красноярську Бочкарьова була розстріляна.
