Данило Павлович Апостол народився 14 грудня 1654 року у містечку Великі Сорочинці, на Полтавщині в козацькій родині молдавського боярського походження. Його батько – миргородський полковник Павло Апостол.
Данила Апостола вперше було обрано полковником Миргородського полку у 28 років, а коли став гетьманом у козацькій столиці Глухові, тоді Данилу Павловичу виповнилося 73 роки.
Він мав солідне військове минуле – брав участь у поході проти кримських татар на Перекоп у 1689 році, у виступах 1693-го та 1696 –го років проти Кримського ханства, був учасником російсько-турецької війни 1697 року, брав активну участь у війні проти шведів За 5 років його гетьманування було розширено автономію України, підкреслено державний статус Гетьманщини, встановлено чітку судову систему, зменшено кількість російських представників в адміністрації, засновано казначейство та стабільний річний бюджет в сумі 144000 рублів, а також підтверджено Магдебурзьке право та створено систему оподаткування та вільної торгівлі У одному з боїв втратив праве око
Дуже любив Данило Апостол колекціонувати золоті та срібні речі; мав багато масивного посуду з дорогоцінних металів. Займався «збиранням» земель. Вважався найбагатшим гетьманом України.
Весною 1733 року гетьман пережив інсульт, у ході якого в нього паралізувало ліву руку і ногу. У липні 1733 р. стан гетьмана поліпшився. Він зустрічався з російськими чиновниками, обговорював із ними державні справи, цікавився роботою з підготовки кодексу українських законів, турбувався, щоб тим «персонам, определенным для переводу книг правных», були заготовлені дрова і закуплено папір.
Та 17 січня 1734 року гетьман помер від другого інсульту. Гетьман Данило Апостол був похований у єдиній цегляній церкві в Сорочинцях, Спасо-Преображенській, побудованій ним на власні кошти. 
Так закінчився період автономного управління Лівобережною Україною. За царським наказом від 31 січня 1734 р. було створено правління гетьманського уряду, яке складалося з шести осіб: трьох росіян і трьох українців на чолі з князем О. Шаховським.
Після смерті Д. Апостола царський уряд призначив його дружині Уляні Василівні з шляхетського роду Іскрицьких щорічну пенсію в розмірі 3 000 крб. і жалуваною грамотою затвердив за нею і дітьми право на ті маєтки, якими володів гетьман.
Д. Апостол разом з дружиною виростив і виховав семеро дітей: двох синів і п’ятеро дочок, які продовжили рід Апостолів у XVIII і в перших десятиліттях XIX століття. Через шлюби дітей Апостоли поріднилися із знатними родами України: Скоропадськими, Кулябками, Жураківськими, Дунін-Борковськими, Горленками, Кочубеями. Апостоли посіли високі посади в тогочасному українському суспільстві.
На початку XIX ст. рід Апостолів по чоловічій лінії закінчувався на Михайлові Даниловичу Апостолі. Для збереження роду і прізвища, відомого від «предков по заслугам», він звернувся 1801 р. до імператора з проханням, щоб маєтки і прізвище успадкував після його смерті двоюрідний брат, таємний радник Іван Матвійович Муравйов, котрий став називатися Муравйовим-Апостолом. Із цієї сім’ї вийшли декабристи Сергій, Іполит і Матвій Муравйови-Апостоли.
