«Якщо нащадки захочуть мене добре узнати, нехай уважно мене читають, я всього себе вклав у свої твори,» – говорив Грін. Він не любив розповідати про себе, не зберігав архівів, байдуже ставився до слави після смерті.
Усі ми любимо казки, але не віримо в них, а маленький хлопчик вірив у казку про величезне тепле море. Цим хлопчиком був Олександр Гриневський (Грін), народжений 23 серпня 1880 р. у Слободському — повітовому містечку В’ятської губернії. Там батько, польський шляхтич Стефан Гриневський (1843-1914) відбував довічне заслання за те, що 20-річним брав участь у січневому повстанні 1863 року. 30-річним Стефан одружився з 16-річною медсестрою Ганною Лепковою. Перші 7 років дітей у подружжя не було, потім з’явився первісток Олександр, за ним Борис, Антоніна та Катерина.
Спочатку була домашня освіта. Санько навчився читати в 6 років, першою прочитав «Подорожі Гуллівера» Джонатана Свіфта, любив книги про мореплавців і подорожі. Мріяв піти в море матросом, частенько втікав із дому. Характер у хлопця був досить непростим. Ні з домашніми, ні з вчителями, ні з однокласниками реального училища відносини у нього не складалися. Хлопці недолюблювали Гриневського, дразнили його «Грін-блін». Він ще складав сатиричні вірші на педагогів, за що був виключений. Коли Гріну було 14 років, від туберкульозу померла його мама, а батько через чотири місяці одружився вдруге. Відносини з мачухою у Саші не складалися, тому він пішов із дому. У 16 років він відправився до Одеси, жив на вул. Ланжеронівська, 2, влаштувався матросом на пароплав. Грін відвідав багато країн, побував у Єгипті, жив у Баку, на Уралі рубав ліс, мив золото, служив в армії, знову повернувся до моря – у Севастополь. На грудях у Гріна було татуювання: шхуна з бушпритом і фок-щоглою, що несе вітрила. За революційну агітацію Грін побував у тюрмі, тричі був на засланні за втечі з військової частини і за пропаганду революційних ідей серед моряків. На засланні в Тобольську мав пробути 4 роки, але на третій день напоїв охоронців і втік.
Відвідувала Гріна милосердна Віра, дочка багатого чиновника, яка закохалася й стала його дружиною.
У 1906 році з підробленими документами після втечі з Туринська Грін прибув до Москви, почав друкуватися. Наклади конфіскували, спалили, автора заслали в Архангельськ, де він продовжив писати. Коли професійний революціонер став професійним літератором, дружина не витримала його життєвих темпів. Через три роки вони розлучилися, але Віра Павлівна залишалася другом на все життя. Портрети її та батька письменника завжди знаходилися на почесному місці в домі Гриневських. 
У 1921 році письменник одружився з 26-річною вдовою, медсестрою Ніною Мироновою. 23 листопада 1922 року у Феодосії був завершений найкращий твір Гріна повість-феєрія «Червоні вітрила» присвячений Ніні. Інколи пані Ніну називали «Ассоль», у якої «щастя сидить пухнастим кошеням».
Він завжди мріяв жити в місті біля теплого моря, тому 1924 року Грін з дружиною Ніною переїхали з Петрограда до Феодосії. Так почався кримський період творчості Гріна. Його кімнату займали тільки стіл, стілець і ліжко, а на стіні, проти узголів’я, красувалася просолена дерев’яна скульптура з-під бушприта вітрильника. Тут Грін занурився у свій вистражданий казковий світ, тут пройшли найспокійніші, найщасливіші роки їхнього життя, тут були написані романи «Золотий ланцюг» (1925) і «Та, яка біжить хвилями» (1926).
1929 році все літо провів у Старому Криму, працюючи над романом «Дорога нікуди», а в 1930 р. повністю переїхав до міста Старий Крим. У кінці квітня 1931 року, будучи вже серйозно хворим, Грін ходив у Коктебель в гості до Волошина. Цей маршрут досі відомий і популярний серед туристів як «стежка Гріна».
У кінці життя Олександра Гріна майже перестали друкувати. Помирав він в повній убогості, у забутті з боку літературних організацій. Маленький білий будинок у густому садку – це єдиний власний будинок Олександра Гріна за все життя. Саме тут, хворий на рак шлунку, письменник нарешті отримав спокій. Дві кімнатки, одна письменника повністю зберігає обстановку: залізне ліжко біля вікна, кушетка, на якій дрімала дружина, столик, годинник, «що не повертає прожитих митей»; у другій жили дружина й теща. За два дні до відходу, він покликав священика, сповідався.
Тихим світлим вечором 8 липня 1932 р. 51-річний великий мрійник відійшов. Коли Олександр Грін помер, ніхто з письменників, які відпочивали в Коктебелі, попрощатися з ним не прийшов. На гористому старокримському кладовищі, звідки видно море, під старою дикою сливою, на могилі Гріна лежить важка гранітна плита та скульптором Тетяною Гагаріною встановлений пам’ятник «Тій, яка біжить хвилями». Поряд лава, квіти… З 1950 р. Гріна посмертно звинуватили в «буржуазному космополітизмі».
Як же склалася доля Ассоль? Ніна Миколаївна Грін, вдова письменника, жила у саманному будиночку в Старому Криму, працювала медсестрою. У 1934 р. вийшла заміж за лікаря Гріна, Петра Івановича Нанія, в 1941 р. вони розлучились. Коли німці окупували Крим, лишалась там із важко хворою матір’ю. Працювала коректором місцевої газети, завідувачкою місцевою типографією. Потім її погнали на трудові роботи в Німеччину, але в 1945 р. добровільно повернулася з американської зони окупації до СРСР. За «колабораціонізм та зраду Батьківщині» Ніну засудили до десяти років таборів із конфіскацією майна. Відбуваючи термін на Печорі, отримувала підтримку продуктами та речами від першої дружини О. Гріна Віри Павлівни. Після виходу на волю Ніна Миколаївна отримала гонорар за «Вибране» О. Гріна і повернулася в Старий Крим. Відшукала захаращену могилку чоловіка, з’ясувала, що будиночок Гріна «приватизував» голова міськвиконкому й використовує його як курятник. Нелегко було хворій немолодій жінці шукати правду, але будиночок, де помер письменник, вона відстояла; на пенсію у 21 крб. упорядкувала та відкрила музей. Домоглася, щоб відкрили музей у Феодосії.
Ніна Миколаївна померла 27 вересня 1970 р. у київській лікарні, поховати себе заповідала поряд із чоловіком. І тут відігралося за курятник місцеве начальство: наклало заборону – і Ніну Миколаївну поховали в іншому боці цвинтаря. Через місяць, на день народження Ніни, шестеро її друзів вночі здійснили перепоховання. Може, нарешті щастя в ній пригорнеться пухнастим кошеням?
Залишити відповідь