31 березня 1934 року у с. Веселому Запорізької області у сім`ї колгоспників Нелюбових Григорія Макаровича та Дарії Лаврентіївни (дівоче прізвище Нежурко) народився син Григорій. Згодом батько став військовим комісаром і сім`ю з трьома дітьми Григорієм, Володимиром та Світланою доля носила по світах: Халхин-Гол, Біробіджан, Сахалін.
1947 року батька комісували і родина переїхала до Запоріжжя. Жили на березі Дніпра біля порту у виселку Милістинівці у прекрасному власному будиночку з садом (пр. Леніна, 169). Батько працював завідувачем продовольчо-промислового магазину алюмінієвого заводу, мати – домогосподарка.
Учився Григорій у чоловічій школі №50. Любив купатися біля шлюзів, перепливав Дніпро. У школі Григорій був міцним середняком-переростком. Не забували хлопці разом із друзями ламати бузок у парку Металургів і носити його до дівчачої 30-ї школи.
Ох, вже та 30-та школа! Сюди учень 8-б класу Григорій Нелюбов зачастив на заняття хору. Там у його темно-карі очі запала Вона. Теж учениця 8-б класу, кругла відмінниця, весела, говірлива. Її батько – робітник “Запоріжсталі”, мама – завідувачка дитсадку. У роздягалці Гриша допомагав дівчині одягти пальто, йшов слідом за нею. А навесні 1951-го вони часто усамітнювалися в алейці.
Певно, тут і заїла жаба юнака. Вона – відмінниця. А він? Разом із двома однокласниками поцупили хлопці класний журнал, виправили свої двійки, – й попалися. Директор наказав хлопців до 9-го класу не переводити без переекзаменовки. Григорій затявся: не буде складати екзамен. Так він зостався на другий рік у 8-му класі. Ця буквально знищило гонор амбітного юнака, він почав обходити стороною друзів, навіть від Неї відійшов. Більше часу Григорій проводив з братом. Зайнявся уроками: астрономією, математикою, кресленням, захоплювався малюванням. І хоч мало тоді було літератури, але неодмінно знаходив фантастику, бо мріяв побувати на Місяці. Разом із Володею будували телескопи та перископи. Бігали брати до парашутної вишки, що була у парку ПК ім. Кірова, стрибали разом.
На початку червня 1953 р після закінчення 9 класу Григорій Нелюбов поступив до Запорізького аероклубу. Курсанти-льотчики зібралися на першому поверсі клубу, що на розі пр. Леніна і вул. 12 квітня. Хлопці готувалися долати простори п`ятого океану на ЯК-18: в одному класі стояв літак, тільки без крил, у другому знаходився мотор М-11. Навесні наступного року розпочали недільні польоти, а після закінчення школи – щоденно. Ціле літо хлопці провели на аеродромі. Жили у великому ангарі, носили старий вилинялий солдатський одяг. У неділю курсантів відпускали додому. Вони їхали у своїй формі – і жоден кондуктор не підходив, аби узяти за проїзд 30 копійок. Після 15-16 польотів із інструктором курсанти літали самостійно. Так Григорій Нелюбов став льотчиком. Його першим повітряним учителем був Федір Іванович Никоненко. Григорій навіть брата брав із собою у небо на двомісному ЯК-18. А потім юні орли чекали «покупців» із Єйського льотного училища морської авіації.
Григорій Нелюбов одержав листівку-запрошення прибути на учбовий аеродром (знаходився на місці нинішнього Космічного мікрорайону). А уже через день поїзд віз Григорія із Запоріжжя. Нелюбов вступив до Єйського льотного училища одразу на другий курс. Кохана його поступила до Київського університету на фізичний факультет. Тепер крім авіації, книг та її листів у нього нічого немає. Григорій мріяв про навчання в академії, тому вчився відмінно. Зрештою, він блискуче закінчив училище. На початку лютого 1957 року випускникам вручили лейтенантські погони, морські кортики, дипломи. В одному строю із Григорієм стояв уродженець м. Ровеньки Георгій Шонін – майбутній генерал, космонавт №6 – та Віталій Завальнюк – майбутній лікар загону космонавтів.
Три роки листувалися закохані, але “я не забув твого сміху, голосу і узнав би їх серед цілого хору голосів”. “Не можу більше жити без твоїх листів, я весь час подумки розмовляю з тобою”. І нарешті у лютому 1957-го вони зустрілися у Запоріжжі. У передостанній день перед від`їздом лишилися на одинці – і зважилися на вчинок: … лишитися друзями. Все! Наступного дня він примчав щасливий, збуджений: “Рідна, що ми робимо? Давай одружимося!” А їй треба увечорі їхати до Києва. Яке там весілля? Зібрали друзів, влаштували заручини. З-за столу – на вокзал. Знову бурхливе листування.
Григорій Нелюбов одержав призначення до Севастополя. Аеродром знаходився на мисі Херсонес. Цілий рік Григорій Нелюбов служив у полку другої лінії (учбово-тренувальному). Далі була служба у Керчі, де Григорій над морем випробовував реактивні літаки МіГ-17. А Вона була поряд: проходила практику на заводі “Азовсталь” у Маріуполі. Григорій засипав кохану листами й телеграмами. Нарешті вона приїхала в Керч. “Заручена, але не обвінчана” відчула себе непевною серед чужих людей. І вони розлучилися.
Тут доля вирішила випробувати запоріжця. Двічі він катапультувався із літака, після чого довго відстоював своє право на льотну роботу. Виручав характер Григорія: надзвичайно жвавий, із широким світоглядом. Козак був гумористом, анекдотчиком, душею компанії, любителем голосних чаркувань. Він легко знаходив спільну мову із співбесідником. 
Тут знайшов собі дружину. До однополчанина Дорохина приїхала наречена з Одеси, студентка педінституту, разом з подругою. Дівчина припала до душі молодому офіцеру й вони одружилися.
Весною 1956 року, після кількох успішних стартів собак на геофізичних ракетах у стратосферу, постало питання про організацію польотів людини у космос. Для такої справи найкраще підходили льотчики реактивної винищувальної авіації. Вони були універсалами: літали у стратосфері, виконували функції пілота, штурмана і бортмеханіка. Медикам належало відібрати невисоких, худих і абсолютно здорових льотчиків. Як багато перешкод мав Григорій! По-перше, анкета: син торговельного працівника, який сидів за розтрату. Крім того батько мав схильність до хмільного. Григорій якось писав: “Я зроблю усе, щоб не опуститися у багно алкоголізму”. По-друге, на комісію неохоче запрошували одружених. Та й проблеми мав Григорій із шлунком. Але пройшов перший відбірковий тур медичної комісії і був викликаний до Москви. У листі до рідних написав коротко: відрядження. Згодом Григорій приїхав до батьків і сказав, що служитиме у столиці, в загоні «спецпризначення».
У вузькому сімейному колі розповідав, що їх піддавали «навантажувальним пробам» – витримували у барокамерах, крутили на центрифузі, перевіряли стійкість організму до перевантажень. Льотчикам казали, що вони будуть літати на новій техніці, слово «космос» не згадували. Ніхто тоді не знав жодних норм і перестраховувалися, беручи за еталон потрійні запаси міцності. У кінці 1959 року з понад 3 000 льотчиків було відібрано 20 кандидатів, які складали загін космонавтів (8 з них так і не полетіли в космос). Прізвище Нелюбова у списку було тринадцятим. На початку березня 1960 р Григорій Нелюбов відбув до Центру підготовки космонавтів. За 40 км від Москви у майбутньому Звьоздному йшла підготовка. У скупих листах писав, що служба перевагою теоретичних занять над посиленою фізичною підготовкою схожа на «школярство».
І де взявся Микита Хрущов? Сказав партайгеносе, що Любов може бути народним героєм, а Нелюбов? Непатріотично… і наче відрізало.
На очах Григорія відбулося 5 перших пробних польотів у космос. Перший корабель не послухався команди на спуск, перейшов на нову орбіту і у подальшому припинив своє існування. Другий запуск був вдалим, але наприкінці 1960 року на третьому кораблі типу «Восток» знову сталася трагедія… апарат згорів при поверненні.
Напередодні старту шість кращих із загону Юрій Гагарін, Андріан Ніколаєв, Павло Попович, Валерій Биковський, Герман Титов і Григорій Нелюбов одержали “Посвідчення льотчика-космонавта СРСР”. Знали, що на везунчика-капітана чекали погони майора, а на чорний варіант (за наказом Корольова) ракета була доукомплектована пляшкою коньяку та пістолетом. Було також заготовлено три різновиди офіційних повідомлень: про успішне завершення польоту; в разі аварії звернення до інших країн з проханням допомогти у розшуках пілота; про трагічну загибель космонавта.
12 квітня 1961 року на стартову площадку автобус віз чотирьох космонавтів: Юрія Гагаріна, Германа Титова, Григорія Нелюбова й Андріана Ніколаєва. Григорій проводжав Юрія Гагаріна до самої ракети.
Після польоту Германа Титова на платформі Чкаловська військовий патруль затримав трьох офіцерів із загону космонавтів. Анікеєва, Філатьєва й Нелюбова. Вони були під чаркою, поводили себе гонорово. Комендатура пригрозила рапортом командуванню. Керівництво Центру упросило комендатуру не надсилати рапорта. Вельми неохоче ті погодилися, за умови, якщо капітан Нелюбов вибачиться за свою поведінку. Григорію відмовило вміння знаходити спільну мову, залагоджувати справи. Вибачатися він відмовився. Рапорт пішов нагору, і Каманін наказав відрахувати усіх трьох.
Із загону космонавтів його відрахували і направили на Далекий Схід у Примор`є, на одну з частин ВВС. Літав на новому винищувачі МІГ-21, за сумісництвом посідав місце начальника парашутно-десантної служби полку. Спочатку плекав думку про повернення до космонавтів. Коли зрозумів, що усе, переживав, розповідав знайомим, що він – космонавт, дублер Гагаріна. Мало хто тому вірив.
У рапорті записано: “18 лютого 1966 року на залізничному мосту станції Іполитівка Далекосхідної залізниці був убитий у п’яному стані поїздом”. Це офіційна версія, але багато фактів протирічать цій версії. Кажуть, Нелюбов загинув при виконанні службових обов`язків. Що трагедія пов`язана із крупною партією МІГів, які мали продати до однієї з дружних країн.
«Простите солдатам последний грех…»
Прах Григорія Нелюбова покоїться на Капустяному та на Далекому Сході.
Дітей Григорій і Зінаїда не мали. Його перше кохання живе в Запоріжжі, зберігає листи, фото, усі вирізки, де є хоча б словечко про Григорія.
Його брат Володимир Григорович із дружиною Лілією Яківною живуть у Запоріжжі. Володимир Нелюбов – почесний майстер спорту зі спортивної гімнастики, викладач фізкультури СШ № 65. Сестра Світлана – хірург-офтальмолог.
