– Ань, поясни мені по-людськи таку мудру фразу, – підлещується Хомівна, ось, читаю: «Лінгвоцид (мововбивство) — свідоме, цілеспрямоване нищення певної мови як головної ознаки етносу — народності, нації. Лінгвоцид спрямовується в першу чергу проти писемної форми мовлення. Кінцева мета лінгвоциду є етноцид — ліквідація народу як окремої культурно-історичної спільноти, винародовлення етносу.»
– Ну, сусідочко, ти такі теми піднімаєш! Убивство мови, її писемного варіанту. От візьми наші запорізькі степи. За часів козацтва тут тільки на Січі була школа джур, навчання драгоманів, похідні церкви. Знищили москалі Січ – жодної школи Запорізький край не мав і жодного міста не було. Коли ж погнали козаків на Північну війну, будувати Петербург, забрали зимівники запорожців. Заслані та каторжні почали будувати міста. Візьми наше Запоріжжя: збудували форт Олександрівськ для військових і фортштадт – для будівельників, а українцям заборонено було там селитися – тільки за річкою Московкою. Пролунав наказ Потьомкіна: «Заселить степь всякой сволочью да поболее!» – і почали заселяти чужинцями: німцями-менонітами, болгарами-мусульманами, арнаутами, греками, москалями-старовірами. І жодної української церкви, жодної школи не було. Навіть назву Україна було заборонено, натомість видали ярлик: «Малоросія», а сусіди-литвини отримали назву «Білорусія». Отак підтримувався міф про колиску з триголовим монстром. Уяви собі, що першими окупанти укоськали сябрів – і 30 липня 1840 р. пролунав указ Миколи І про заборону використання назви «Білорусія», її замінили на «губернії Північно-Західного краю». Отже, це і є етноцид – убивство нації.
– Ага, ясно. А коли ж перша українська школа в наших степах з’явилася?
– У квітні 1918-го, коли степи Запоріжжя звільнили від чужинецької погані українські січові стрільці під орудою сотника громадянина УНР Василя Вишиваного (Вільгельма фон Габсбурга), у нас з’явилася перша українська школа та перша українська газета.
– А Софочка зудить, що нивсёравнона каком языкегаварить…
