Миха́йло (Станісла́в) Криче́вський (Кречо́вський) – справжнісінький кум гетьмана Богдана Хмельницького. Народився імовірно у 1596 р. Пишався тим, що його пращури Стецько та Васько Кричевські у 1516 р. представляли королеві Жигмонтові старовинні грамоти на родовий маєток Кричев Берестейсько-Литовського воєводства.
16-літнім потрапив на навчання до колегії отців єзуїтів. Історично склалося так, що на співбесіду до ректора Стах (тоді його так називали) потрапив разом із Зиньком Хмельницьким. Коли хлопці вийшли в коридор, юний Хмель зауважив про червоний ніс ректора: «Такий ніс і діжкою вина не напоїти, його у Бога треба заслужити!» З цього часу, як реп’ях до собачого хвоста, до запального Зинька причепилося, що « він не Хміль, а будяк; слова не скаже абияк». Кричевський же з Хмельницьким подружилися, стали першими учнями: вони найкраще володіли польською, німецькою, французькою та латиною. Шляхи друзів після колегії розійшлися, про подальше життя Кричевського та Хмельницького маємо багаті легенди та скупі факти. Стах навчався у Ягеллонському університеті, служив при дворі короля.
Хмельницький став реєстровим козаком, у бою під Москвою врятував королевича Владислава, і потім той завжди прихильно до нього ставився. Кажуть, брав участь Хміль у переможному поході на Крим, коли звільнили козаки багато бранців. Серед звільнених була висока, струнка, русокоса Ганна Сомківна, до якої юний Хміль стежку протоптав. У польсько-турецькій війні 1620–1621 рр. під час битви під Цецорою батько й син Хмельницькі потрапили у турецький полон. Два роки рабства (чи то на турецькій галері, чи то у самого адмірала) для Хмельницького не пройшли даремно: вивчив досконало турецьку, татарську мови. У Стамбулі Богдан був перекладачем при одному з командувачів турецького флоту. У битві під Цецорою у війську Жолкевського був улюбленець Станіслава Конєцпольського – Стас Кричевський і теж потрапив у полон. У неволі Стас і Хміль зустрілися, обмізковували план втечі. У день похорону Скіндер-баші, коли сторожа напоминалася, як губка води, козаки втекли. Та не самі, прихопили дочку хазяїна Зою.
І стали на рушник Богдан із Ганною та Стас із Зоєю. Коли ж благословилися Хмельницьким перші донечки, Зоя Кричевська тримала їх до хреста. Коли знайшовся Тиміш, Кричевський сказав жінці: «Годі, пора й честь знати; тепер я буду кумувати!» І досі не забули в Суботові, як хрещений батько підсипав у купіль синові пороху та горілки, примовляючи: «Будь, козаче, міцний, як горілка, і палкий, як цей порох. Щоб ніяка ворожа сила не підступила на Україну!»
Та Кричевському вдома не сиділося, багато років він командував Чигиринським полком реєстрового козацтва й захищав Середнє Подніпров’я від грабіжницьких набігів. У 1627 р. під час польсько-шведської війни він очолював корогву. У жовтні 1643 р. гетьманом С.Конєцпольським був призначений полковником Чигиринського полку реєстрових козаків замість Яна Закшевського (Івана Закревського), усунутого через зловживання. У 1644 р. відзначився у Охматівській битві.
Молодою померла дружина Хмельницького, а сам Хміль геніально розжився на ворогів. Власники Чигиринщини: коронний гетьман Станіслав Конєцпольський і його син, коронний хорунжий Олександр, споглядали на Богдана кривим оком, поки їхній підстароста Д. Чаплінський не вчинив рейдерський «наїзд» на Суботів, що тоді було звичною справою, зруйнував економію та пограбував майно Хмельницького, а слуги Чаплинського до смерті забили малого сина Хмельницького – Остапа.
У 1647 р. Богдан Хмельницький готував повстання проти поляків, а його прибічник полковий осавул Роман Пешта, який заздрив авторитету чигиринського сотника серед козаків і сам претендував на посаду гетьмана Війська Запорізького, повідомив про підготовку повстання корсунському й чигиринському старості Олександру Конєцпольському. Магнат доручив Адамові Радлінському заарештувати Хмельницького; той подався до м. Бужина (за 20 верст від Чигирина), схопив бунтівного сотника, привіз до Крилова. Потім Хмельницького доправили до чигиринської в’язниці під нагляд полковника Кричевського. Тоді ж Пешта вигнав сім’ю Богдана з Чигирина, промовивши: «Вже коли й тепер Хмельницький живим лишиться, то можна повірити, що люди воскресають». Щоб убити бунт у зародку, О.Конєцпольський наказав Станіславу Кричевському: «Відтяти голову свавільнику!». Та кум сотника Чигиринського полку Б.Хмельницького взяв заарештованого на поруки і випустив його на волю. Потоцький страшенно розгнівався.
У кінці грудня 1647 Б. Хмельницький та його син Тиміш із загоном у 300 чи 500 козаків подався на Запоріжжя.
20 січня 1648 р. Хмельницький підійшов під Січ;
24 січня захопив усі човни і провіант;
25 січня заволодів фортецею, при цьому значна частина реєстровців перейшла на бік повстанців. Невдовзі його було обрано за гетьмана.
Кричевський відвів од себе підозру й урятував життя. Він очолив полк, що рухався до Кам’яного Затону в складі війська наказного гетьмана Барабаша. Військо, яке мало рознести повстанські загони Хмельницького на друзки, перейшло на бік повстанців під Жовтими Водами, а Кричевський прийняв православне віросповідання та ім’я Михайло (доти був Станіславом). Чигиринський полк Кричевського став, по суті, полком особистої гвардії гетьмана, продемонстрував зразки героїзму під Жовтими Водами, Корсунем, у Пилявецькій битві, військовому поході в Галичину, облозі Замостя, у переможних боях проти загонів С. Лянцкоронського та Я. Вишневецького.
Навесні 1649 року Україна опинилася перед загрозою інтервенції з боку Литви. У Білій Русі формувалося 80-тисячне військо литовського гетьмана Януша Радзивілла з могутньою артилерією. Щоб прикрити кордони держави, Хмельницький спрямував тридцять тисяч війська під командою наказного гетьмана Михайла Кричевського. Щоб не дати литовцям прорватися на Полісся, а звідти на Київщину, Кричевський із Радзивіллом зійшлися поблизу білоруського міста Лоєва. 31 липня 1649 року у великий день слави і звитяги козацької у бою під Лоєвом корпус Кричевського втратив майже сім тисяч козаків, 3 серпня від ран загинув наказний гетьман Михайло Кричевський.
Перемога не радувала Радзивілла: після таких втрат, зібрав рештки армії й почвалав назад.
Так Михайло Кричевський вдруге врятував кума.
