Здорово! Сонечко, весняне небо – мої сусідки зібралися на парканчику (про лави ми вже не мріємо!) тихо гріємося.
– Щось наших співтрапезників давно ящик не показував? – закидає Хомівна.
– А кто такие сотрапезники? – встряє Софочка.
– Як це хто? Вищий ешелон влади, – знову суперчемно мовить Хомівна. – Не можна ж назвати їх паразитами, глистами! А так і пристойно, і зрозуміло. Правда? – залучає сусідка мене.
Та правда. У Давній Греції людину, яка обідала в гостях, називали паразитом (παρασιτέω від слів παρά «біля, поряд» + σῖτος «їжа». Згодом у античних комедіях став поширеним негативним персонажем Паразит – блюдолиз, дармоїд. Саме іменем цього героя почали в Давньому Римі називати особу, що живе виключно за рахунок інших (трутень), а також організми, які живуть на тілі (ектопаразити) або в тілі (ендопаразити) інших організмів (хазяїв), живляться за їх рахунок та можуть завдавати їм певної шкоди (глисти). Від лат. parasītus утворилися слова багатьох європейських мов:
Англійська – pasite.
Болгарска – паразит.
Італійська – parassita.
Німецька – Parasit.
Російська – паразит.
Сербохорватська – паразит.
Украинска – паразит.
Французька – parasite.
Чеська – parasit.
– Я ж і кажу, як там у Франка: «Не паразит я, що дуріє з жиру, що в будні тільки й дума про процент».
– Выходит, что слуги народа просто нахлебники, прихлебатели?
